Коли прийшов, то побачив, що робота зруйнована. Окремо лежала основа зі скульптурного пластиліну, окремо – колоски. Вочевидь, зерновий шар цілеспрямовано здирали, адже зняти його було не так просто – об’єкт був покритий кількома шарами лаку.

На дивані, поруч із рештками твору, лежав п’яний Олексій Волусунів – діджей, що виступав в останній день фестивалю. Олексій зізнався, що роботу зруйнував він. На запитання «навіщо?» він не відповів нічого притомного. Як Олексій потрапив до виставкового простору ТЕО після закриття приміщення також залишається загадкою.

Я вважаю, що такі конфлікти варто вирішувати ввічливою комунікацією із щирими вибаченнями або/та компенсацією вартості роботи. Адже заплатити за зруйнований твір – це спосіб понести відповідальність за скоєний вчинок.

Спочатку я вирішив не виносити цю ситуацію назагал. Очікував, що Олексій вибачиться, пояснить, чому він це зробив і відшкодує заявлену мною вартість роботи – $1500. Проте ні вибачень, ні адекватного відшкодування не відбулося.

Тож я гадаю, що важливо публічно проговорити цю ситуацію, бо вона підняла кілька етичних питань, а саме — питання про цінність мистецького твору та цінність власного імені.

Як вимірюється ціна мистецького твору на українському арт-ринку?

Я оцінюю цей об’єкт у $1500. Натомість Олексій запропонував мені $100, бо робота виготовлена із пластиліну та колосків пшениці, тому – за його словами – не може вартувати більше. Схожу відповідь я отримав і від власниці простору ТЕО, яка, дізнавшись про руйнування, запропонувала сходити на ринок й купити пшениці, щоб зробити нову роботу.

Тут ми стикаємося із питанням оцінки мистецького твору. Чи ціна роботи визначається лише собівартістю матеріалів? Якщо так, тоді яка цінність ідеї та актуальності твору у суспільному контексті? Як оцінити багатоденну працю художника над об’єктом? Як виміряти вкрадені майбутнє та виставкову історію цієї роботи?

Виявилося, що навіть ті, хто працює в українському культурному середовищі, не цінують творчу роботу інших, й мають дуже вузький, утилітарний погляд на питання оцінки мистецтва. Такі люди визначають ціну твору за вартістю матеріалів, що нівелює цінність роботи.

Чи можна побудувати арт-ринок в Україні без інституту репутації?

Репутація — один із інструментів забезпечення нормальних відносин між людьми. Це додаткова страховка від безкарності. Також — важіль впливу на вирішення ситуацій, подібних до тої, у якій я опинився.

Та якщо цей інструмент не працюватиме, тоді ми позбавляємось одного з рівнів захисту своїх прав. Ті, кому байдуже на власне ім’я, можуть вільно руйнувати роботи інших і знецінювати їхню творчу працю.

Підсумовуючи, я гадаю, що допоки люди не будуть нести відповідальність за свої вчинки, в Україні не буде гідного арт-ринку, де художники почуватимуться захищено.

Я вдячний за солідарність та підтримку кураторам виставки Валерії Наседкіній і Володимиру Чигринцю та організаторці фестивалю Ользі Сидорушкиній, а також — за допомогу Марії Матяшовій”.