Меню

Денис Струк у PM Gallery (Львів)

9 вересня о 18.00

Текст організаторів:

Відкриття персональної виставки Дениса Струка «Палімпсест».

“У гірській породі молодий кристал зазвичай розвивається строго у межах материнського кристалу, але текстурою він чітко нагадує палімпсест»

Оксфордський словник, Р.В. Кларк, 1912

Денис Струк у своїх творах багато працює з палімпсестом, як з технікою так і з предметом. Але що таке палімпсест?

Струк розповідає: — «У мене є кілька старих мап Полтавської області. Якось я помітив цікаве явище. На мапах був ряд фортець у формі зірок. Фортеці служили для захисту степових рубежів тодішньої імперії від нападів кримських і ногайських татар у 18 столітті, відома Українська лінія. Я пішов перевірити їх на картах Google. На мій подив, я знайшов їхнє точне місце розташування за чіткими відбитками на ландшафті, незважаючи на те, що фортець давно вже не було, а кукурудзяні поля були висаджені на ділянках землі, які раніше були фортецями. Форми у вигляді зірок зберігались, незважаючи на два століття оранки землі. Вони були схожі на водяні знаки. Новий ландшафт був нанесений поверх старого ландшафту, не стираючи його повністю, а лише змінюючи. Я думаю, це те саме з нашою генетичною та культурною пам’яттю. «

Він не далекий від істини. Якщо ми подивимося на палімпсест з антропологічної точки зору, то побачимо, що кожен геном людини можна розгорнути як палімпсест. Геном сучасних людей — це файлообмінник із записами історій та успіхів попередніх поколінь. Геном — це код, в якому зібрані терабайти племінних, сімейних, культурних та територіальних історій.

Проте, на відміну від комп’юторного файлу геном є живим. Він не є статичним і постійно стирається та переписується. У процесі переписування початковий шар не втрачається повністю. Він перевищується за допомогою нової інформації. В антропології кожен геном людини є видом сингулярності. Однак ця сингулярність не є якоюсь чистою суперновою, або відірваною від історії особистістю, на яку посилається французький куратор Ніколя Бурріо у своїй статті до 16-ї стамбульської бієнале: «Сьомий континент: тези про мистецтво в епоху глобального потепління», а скоріше це колекція загальнокультурних спогадів, розпорошених у незліченних особистісних переживаннях.

У давнину важливі тексти та книги з історії писали на пергаментах з ягнячої, телячої або козячої шкіри. Матеріали були дорогими та недоступними, тому пергамент повторно використовували, змиваючи попереднє написання молоком або вівсяними висівками. Написання і стирання текстів та зображень робилося десятки, або сотні разів. На подив наступних поколінь, змиті тексти не були повністю втрачені. Їх обриси зберігались на тому самому пергаменті подібно до зірчастих фортець на орних полях. Ось ці сотні текстів з’єднані між собою у дивовижному хитросплетінні персонажів та подій називаються палімпсестом. У переносному значенні слово палімпсест відноситься до об’єкта чи місця, що зображає свою власну історію.

Вчені, а серед них і відомий французький теоретик Жерар Женетт, називали оригінальний текст у палімпсесті гіпотекстом. А текст, написаний поверх такого тексту, називався гіпертекстом. Наприклад, «Улісс» Джеймса Джойса можна розглядати як один із багатьох гіпертекстів, що мають за основу «Одіссею» Гомера. Гіпертекстуальність означає будь-які відносини, які пов’язують текст B (гіпертекст) із попереднім текстом A (гіпотекстом). Гіпертекст походить від гіпотексту через процес, який Женетт називає трансформацією, в результаті якої текст В «викликає» текст А, проте не обов’язково є його логічним початком. Як не дивно це звучить, але гіпертекст часто був переінакшеною версією подій оригінального тексту; іноді повністю заперечуючи їх або різко змінюючи їх послідовність.

Крайні дослідження в когнітивній науці стверджують, що людська пам’ять йде таким самим шляхом.

На думку когнітивної психологині Елізабет Лофтус, людська пам’ять відрізняється від пам’яті комп’ютера. Пам’ять комп’ютера є статичною і нагадує диктофон, що може записати будь-яку інформацію в будь-який час і відтворити її. Людська пам’ять є живою та пливкою. Її неможливо відтворити у вигляді певного записаного файлу. Цей файл не є статичним. Завдяки нейропластичності людська пам’ять постійно переписується. Події минулого постійно змінюються та модифікуються подіями сьогодення, і за своєю суттю їх можна порівняти з палімпсестом.

«Наша пам’ять дивакувата. По-науковому, пам’ять не є механічним пристроєм для повторення чогось. Я можу тисячу разів згадувати, про те, як у віці десяти років я зламав ногу, але кожен раз коли я думаю про цей випадок, жодного разу образ не є одним і тим самим. Моя пам’ять про цю подію насправді ніколи не була нічим, крім пам’яті мого останнього спогаду про цю подію. Ось чому я використовую образ палімпсесту — щось написане поверх чогось частково стертого – ось це і нашою пам’яттю. Це не фільм, який ви відтворюєте. Це як живий театр із персонажами, які час від часу з’являються, та час від часу зникають». ~ Гор Відал

Олена Грабб, незалежна кураторка, магістр ведення бізнесу у сфері мистецтва Sotheby’s Institute of Art.

Денис Струк народився у 1978 році в Дніпрі. Освіта: Львівська національна академія мистецтв, кафедра художнього скла (2003). Живе та працює у Львові. Участь у вибраних виставкових проєктах: «International Florence Biennale of Contemporary Art» (Флоренція, Італія; 2019), «Istanbul Artist Residency» (Стамбул, Туреччина; 2019), міжнародна резиденція «Cinema & Identity» (Берлін, Німеччина; 2019), персональна виставка, галерея «Зелена канапа» (Львів; 2018), «ROOTS / CatenArt Exhibition» (Берлін, Німеччина; 2017), «London Art Fair» (Лондон, Великобританія; 2017) та ін.

Виставка триватиме до 27 вересня.

PM Gallery
Коперника, 17, Львів

бачите помилку, пишіть сюди