Тетянич Федір

1942 — 2007

Український філософ, художник-авангардист, літератор, живописець, графік, художник-монументаліст, поет та філософ, був одним із піонерів перформансу та гепенінгу в СРСР.

Народився у 1942 році у селі Княжичі, Київська область.

Закінчив Київський державний художній інститут у 1966 році.

Після закінчення інституту працював на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.

Яскравий представник неофіційного мистецтва, андеграунду. Його філософсько-естетична та образна система “Фріпулья” стала основою своєрідного виду мистецтва — “форматизму з формату”, суть якого полягає у триванні до нескінченності людського й всепланетарного життя.

Відомий за псевдонімом “Фрипулья” (або “Фріпулья”), що є одночасно кодовим ім’ям та назвою самобутнього філософсько-мистецького вчення, центральне місце в якому займає поняття про зв’язок людини і світу, як неподільного цілісного організму.

Перформативні акти здійснював під екзотичною маскою фрика. “Фрипулья” стало його привітанням, яке він вигукував у вуличних акціях, нерідко поруч або всередині зконструйованої ним “біотехносфери”. Біотехносфера, яку Тетянич також називав “фрипулья” (але з малої літери), — сферична конструкція діаметром 240 сантиметрів. Всередині сфери є все, необхідне для виживання людини на випадок фатальної катастрофи на Землі. Біотехносфера — це й інсталяція, і частина перформансів художника.

Кінець 70-х — середина 80-x час пов’язаний з творчими поїздками до Москви, де брав участь у оформленні театру, різноманітних експозиціях і подіях, акціях.

У 1970-80 працював над монументальними роботами у різних містах України.

Він широко використовував у композиціях різноманітні відходи, як від виробництва, так і споживацькі. Це входило у його концепцію цілісного сприйняття світу, художник поєднував мету естетичного вдосконалення простору з очищеннм середовища від непотрібних речей. Окрім використання нестандартних матеріалів він сміливо експериментував і з самим підходом до замовлення  — Тетяничу вдавалось поєднувати задану тематику з фантастичним і довільним трактуванням.

Почав відмовлятися від монументальних замовлень, за які він брався задля заробітку, цурався “марнославства” гламурної мистецької і політичної “тусовки” тих часів, та інших речей, які, за його переконаннями, заважали розвиватись справжнім творчим здібностям.

Митця вважав одночасно творцем, інструментом і полотном.

Більша частина оточуючих його сприймала як дивака, юродивого і божевільного.