Параджанов Сергій

1924 – 1990

Вірменський та український кінорежисер, художник, один із представників “українського поетичного кіно”.

Народився у м. Тбілісі, в родині антиквара.

Вчився у Тбіліській (1942-1945) та Московській консерваторіях; на режисерському факультеті Всесоюзного державного інституту кінематографії (ВДІК), у майстерні І. Савченка (1946-1951).

Працював художником-технологом на тбіліській фабриці “Радянська іграшка” (1941 – 1943).

1946 вступив на режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (ВДІК).

Працював на Київській студії художніх фільмів як режисер-постановник. В Україні створив фільми “Наталія Ужвій”, “Золоті руки”, “Думка” (всі — 1957), “Перший парубок” (1958), “Українська рапсодія” (1961) “Квітка на камені” (1962, у співавторстві з Анатолієм Слісаренком).

Міжнародне визнання прийшло після екранізації в 1964 році повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”. Фільм було удостоєно призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). А також 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні.

У 1967 на Єреванській кіностудії працює над фільмом “Колір граната”. Фільм був скептично сприйнятий керівниками Держкіно і майже чотири роки лежав на полиці. У 1973 році його випустили в прокат, проте Параджанов до цього вже не мав ніякого стосунку. Він відмовився монтувати картину, і за нього це зробив інший режисер — Сергій Юткевич.

В 1973 був заарештований і засуджений до п’ятирічного ув’язнення за гомосексуалізм, в обвинувальному вироку були статті і “за спекуляцію”, і “за український націоналізм”.

Отримав п’ять років колонії суворого режиму, що відбував у Лук’янівській тюрмі, в колонії в Алчевську. “Гомосексуальна” стаття не давала йому шансів вижити. Однак він став неабияким авторитетом. В одній з колоній навіть відкрив школу живопису.

Завдяки міжнародній кампанії протесту (звернення підписали Франсуа Трюффо, Жан-Люк Годар, Федеріко Фелліні, Лукіно Вісконті, Роберто Росселліні, Мікеланджело Антоніоні) був звільнений 30 грудня 1977. Зважаючи на заборону жити в Україні, поселився у Тбілісі, але і надалі зазнавав переслідувань з боку радянських репресивних органів.