Крутиков Святослав

Святослав Крутиков (нар.1944)

композитор-шістдесятник, учень Бориса Лятошинського, представник неформального об’єднання «Київський авангард», найпослідовніший прибічник конкретної музики, ідейні та технічні можливості якої розвиває у власній техніці електроакустичної композиції — «неоконкретній музиці». Також працює у жанрах камерно-симфонічної та інструментальної музики.

Автор музики до більш ніж 50 документальних та анімаційних фільмів, зокрема, «Акварелі Києва (1969)  реж. А. Микульський, «Сліпий дощ» (1969), реж. В. Гресь, «Жінки Чорнобиля» (2010), реж. М. Бурнос, «Пригоди Жирафки» (1973) реж. І. Гуревич, «Пригоди малюка Гіпопо» (1974), реж. В.Гончаров тощо.

Засновник трьох музичних колективів старовинної музики — «Ренесанс» (1980), «Camerata Taurica» (1986–1994), Ансамбль старовинної музики НаУКМА (1994–2000).

Власноруч виготовляв старовинні музичні інструменти — ребек, флейта-траверсо, колісна ліра, псалтеріум, шайтхольт (бурдонна цитра) тощо.

Працював над розробкою моделі власного синтезатора для реалізації FM-синтезу — «небесно-блакитного інструменту», який разом із кресленнями не зберігся.

Художник, учень Юрія Кононенка та Євгена Добровинського. Працює в техніці живопису, в напрямі нефігуративного мистецтва. Власний стиль називає «метафізичним реалізмом», порівнюючи його з імпровізацією в музиці. Свідомо обирав нефігуративний живопис, частково через те, що функцію документування подій для нього виконувала фотографія.

Як фотохудожник звертався до абстрактного візуального мислення й у фотографічних зображеннях — зокрема, при застосуванні техніки макрофокусування на фактурі або формі, завдяки чому об’єкти набували ознак абстракції.

У своїй композиторській практиці послуговується широким спектром технік музичної мови — алеаторикою, серіалізмом, електронною та конкретною музикою, вибудовуючи структуру твору відповідно до власної логіки, — у візуальному мистецтві він відмовляється від фігуративності, акцентуючи увагу на фактурі, кольорі та ритмі. Обидва напрями діяльності митця зустрічаються у своїй прагматиці до вираження внутрішніх станів, інтуїції, імпульсу — того, що не може бути зведене суто до зображення, але може бути пережите через звук і візуальну пластичність.

Представлений в експозиції цикл картин «Чорнобиль. Сумна симфонія», створений митцем на початку 2000х у межах проєкту «Чорнобиль — заповідник недоторканності». До серії входять три роботи, присвячені трагедії Чорнобильської катастрофи. Кожна з частин має
підзаголовок, що відсилає до структури сонатно-симфонічного циклу: І — Allegro, II — Pastorale, III — Finale. Також, прикладом синтетичного поєднання музики та живопису в творчості С. Крутикова виступає твір «Зупинки на шляху в 4-х молитвах» для чотирьох флейт та альт-саксофона, що становить єдине ціле з однойменним живописним циклом. Кожна з чотирьох частин музичного твору кореспондує з відповідним полотном серії: «Під деревом», «Біля води», «Перед брамою», «Остання».

«Живопис не є партитурою музики, як і та, у свою чергу, не є віддзеркаленням картин, —
зазначає митець, — проте вони доповнюють один одного, збагачуючи власні сенси та виступають одним цілим, хоч і існують паралельно».

Живе та працює в Києві.