Горська Алла

1929 – 1970

Українська радянська художниця, дисидентка, діячка українського правозахисного руху 1960-х років. 

Народилася 1929 році у Ялті (Крим).

У 1945-1948 роках навчалася в Київській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка, згодом на факультеті живопису Київського інституту мистецтв (майстерня Сергія Григор’єва).

Влітку 1952 року вийшла заміж за студента цього ж вузу Віктора Зарецького, а через два роки, закінчивши інститут, працювала за фахом у галузі станкового й монументального живопису.

Викладала малюнок в Республіканській художній школі. 

В 1961—1965 роках разом з Лесем Танюком, Василем Симоненком, Іваном Світличним та іншими стала одним з організаторів і активним членом Клубу творчої молоді “Сучасник”, який був тоді центром українського національного життя у Києві. У цей же час свідомо перейшла на українську мову,  почавши вивчення мови у Надії Світличної з алфавіту.

Разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком відкрила місця поховання розстріляних в НКВС у Биківні, на Лук’янівському і Васильківському кладовищах (1962—1963), про що вони заявили в Київську міськраду (“Меморандум № 2”).

Матеріально й морально підтримувала родини політв’язнів, організовувала збори коштів на допомогу сім’ям засуджених, зустрічі з тими, хто повертався з таборів. Правозахисники, які поверталися з ув’язнення, зверталися до неї за допомогою і отримували її.

Належачи до групи “шістдесятників”, брала активну участь в українському правозахисному русі.

За участь в акціях протестів 1965—1968 років проти розправи над українськими дисидентами Горську позбавили членства у Спілці художників і переслідували радянські органи безпеки.

Трагічно загинула за загадкових обставин у місті Васильків під Києвом.