Меню

БІОПОЛЕ

Сьогодні, 4 жовтня о 19.00 в Національному музеї Тараса Шевченка (Київ) відкриття виставки Олексія Аполлонова (Київ). Експозицію можна подивитися до 17 жовтня.

 

Олексій Аполлонов у відео про:

1:02 — 1:10

Ідея проєкту виникла давно. З того часу, як в новітній історії художників стали возити на пленери.

1:49 — 2:01

Пленери — це пейзажні роботи. Мені дуже хотілося робити не тільки пейзажі, а й фігуратив, але це було неможливим, бо пленери короткострокові.

2:53 — 3:08

Коли галеристка Таня Калита сказала, що вона домовилася з виставкою в музеї Шевченка, і був якийсь шматочок часу, я відразу вирішив, що це буде виставка фігуративу пост-пленерних вражень.

3:45 — 4:00

Тема землі, поля. Коли їдеш 500-600 кілометрів на машині, і перед очима поле і ще раз поле, то шукаєш очима: а хто ж на полі? І намагаєшся їх запам’ятати.

4:50 — 5:02

На пленери нас смикають галеристи. Інакше навряд чи б все кинув і поїхав на два тижні кудись. Це нереально, про це подумати страшно.

 

 

Організатор виставки «КалитаАртКлуб»

 

Кураторський текст: 

«Легко й зручно було би резюмувати на тему творчої еволюції – мовляв, нині Олексій Аполлонов відчув активний потяг до фігуративу, яким не гребував і раніше. (Врешті-решт, окремі портретні серії, як окремий етап його художньої біографії, вартують чимало.) Сьогодні людський первень поєднався у нього з двома факторами – соціальним та філософічним. Україна вкотре усвідомилася могутньою колискою рустикальності, діти якої й досі не покидають свого «святого лона», вправно працюючи на її ланах, дорогах, садах і присадибних ділянках. Усім нам про це добре відомо, але більшість із нас воліє думати про інше, плекаючи міф скороспілого і дещо наївного урбанізму, яким зазвичай тішаться учорашні селюки, закинуті долею в мегаполіс…

Виробнично-селянські композиції, здавалося би, міцно узурповані реалістами-ортодоксами, через це і загрузлі в канонах, цього разу зазнають якогось пантеїстичного оновлення, омолодження, ба навіть – реінкарнації. Олексій Аполлонов вкотре випробовує – і розсуває – межі свого малярського методу, м’яко, суто по-малярськи доводячи нам, в чому полягає основний шанс України. Переваги якого ліпше побачити на власні очі, ніж почути-прочитати… нехай навіть зі сторінок цього гарно виданого каталогу цієї, без перебільшення, чудової виставки».

 

Олег Сидор-Гібелинда

МІТЄЦ надає авторам текстів та героям сюжетів майданчик для свободного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти їхні погляди.                 Бачите помилку, пишіть сюди