Про резиденцію галереї «Артзебс» (Запоріжжя), засновану Володимиром Гуличем (Запоріжжя). Її діяльність переважно проходила в Криму, і у зв’язку з військово-політичною ситуацією в Україні її життя дещо змінилася.

Про Володю Гулича.

Художник. Віддає перевагу колективним діям, досліджує взаємодію художника і середовища, експериментує з різними жанрами і матеріалами. Співорганізатор безлічі проєктів. На рахунку Гулича: проєкти в галереї «Київ» (спільно з Толею Федірко), «Хортиця-94» (спільно з Центром південно-українського мистецтва), симпозіум  «Бирючий» (спільно з Геною Козубом і Колею Барзіоном), резиденція «Артзебс» (спільно з Настею Лойко), «кочує» по Криму. Тепер Володимир разом з Настею Лойко, працює в Запоріжжі, в «Вежі художника».

 

Розмова МіТЄЦ з Настею Лойко і Володею Гуличем про резиденцію «Артзебс».

М. Резиденція на березі моря для художника — це в першу чергу хороша можливість відпочити, витративши мінімум коштів на проживання та їжу. Відомо, що галеристи, влаштовуючи пленери, вважають за краще брати з художника роботу з майстерні, а не ту, яку він спокійно створив на пленері.

В.Г. Для мене симпозіум — відкриття нових авторів, можливість спільної роботи, обміну думками, після яких з’являються нові твори. Наразі культурних інституцій в Україні немає, художники самі винаходять форми існування. Ідея створення резиденції в Криму — познайомити друзів з цим місцем, включення цього регіону в картину сучасного мистецтва України, бажання наповнити його цікавими, художниками, їх ідеями.

Н.Л. Резиденції «Артзебс» проходили в різних місцях. Наприклад, проєкт «У пошуках музею» тривав рік в санаторії ім. Кірова (Ялта). Це садиба кінця ХІХ століття, в якій раніше знаходився Художній музей Ялти. У цьому місці проходили виставки кримчан Рената Рамазанова і Саші Сирби, Віки Бегальської (Москва), В’ячеслава Машницького (Херсон). Були резиденції в Севастополі — в Козачій бухті і Радіо Гірці спільно з Павлом Швецем (Севастополь). В цьому році ми плануємо проєкт в Грузії. Для нас важлива підтримка місцевих жителів. Всі наші кримські проєкти були підтримані севастопольськими бізнесменами Юрієм Молдавчуком і Владом Самородовим.

М. Які умови участі в резиденції?

В.Г. Обов’язковою умовою є те, що за підсумком резиденції учасник робить виставку, іноді проводить майстер-класи, читає лекції. Резиденція бере на себе організаційні питання, включаючи матеріали для створення проєктів. Художник залишає твір, створений в процесі симпозіуму. Так формується колекція резиденції, і частину робіт ми залишаємо в тому місці, яке нас приймає.

М. Ви запрошуєте художників чи вони знаходять вас самі?

В.Г. Буває по різному. Знайомство з новим художником — це відкриття і удача. Художник — цілий світ, який рідко буває комфортним і для колективних дій це треба враховувати.

М. Сьогодні Крим відірваний від України. Що відбувається з життям вашої резиденції?

Н.Л. Перед виборами в Криму нам був дзвінок від ЛДПР з пропозицією про проведення резиденції. Ми відмовилися. Цікаво, що напередодні наших — українських виборів, таких пропозицій від кандидатів не надходило, а в програмах не було ні слова про культуру і мистецтво.

Розбираючись з кордонами, кримським сумом, втратами і знахідками, робимо проєкт «Окуповані мистецтвом», в якому об’єднуємо Схід і Захід України. І 5 грудня 2014 відкриється виставка в Харкові, в ЄрмиловЦентрі.

 

Проєкт Микити Алєксєєва (Москва), створений на резиденції «Артзебс» у 2012 році

Текст Насті Лойко:

У 2012 році сніг в Криму падав двічі.

Перший в Севастополі — буквально на відкритті виставки Микити Алєксєєва після резиденції Артзебс. Того вечора ловили перший сніг у вікні будинку, в саду, в танці сплячих дерев. Микита жив у Микиті, близько знайомий з північним вітром кримської яйли, який зустрів його десь в тому ж Між, де живе його мистецтво, в компанії Кипарисів, Пушкіна, Набокова.

Другий — в переддень католицького Різдва, в Нікітський ботсад водій маршрутки відмовився везти нас, пославшись на сильний сніг, якого ніщо не віщувало. Побурчали на нерішучість водія і не встигнувши звернути за ріг, ми потрапили в снігопад, «як з відра». В густій тиші зимової кримської дороги сніжинки не хотіли падати, зависали на соснах.