Виставка арт-резиденції об`єднання “ЧервонеЧорне” (Канів) та Канівського міжнародного скульптурного симпозіуму. За підтримки «Українського культурного фонду».

Текст організаторів:

ПРОЕКТ “ГРАНІ”

Мета проєкту «Грані» – вивчення традицій та спадщини української та світової скульптури через діалог художників різної національності. Кожен із учасників має певну свободу вибору манери виконання і сам обирає тему, яка захоплює автора в даний конкретній відрізок часу. Граніт, що пропонується у якості природного матеріалу, ставить разом і певні межі для реалізації, потребує фізичного та інтелектуального зусилля.

Візитівкою «Граней» є руйнування усіх можливих стереотипів та бар’єрів через комунікацію із західними та східними країнами. Обмін історичною та культурною спадщиною, що донедавна був явищем значно обмеженим, покликаний стерти будь-які існуючі грані. Немов майстер при створенні скульптури поступово сточує камінь, змінюючи грані матеріалу.

ПРОЕКТ “РІКОЮ”

Перебуваючи у Каневі, усвідомлюєш: образ Т. Г. Шевченка, так чи інакше, присутній тут у всьому. Не винятком стали і чотири останні роки моїх творчих досліджень цієї місцевості на Канівській базі мистецького об´еднання «ЧервонеЧорне».

Проект, що я пропоную розглянути, безпосередньо пов´язаний з цією темою — це історія перепоховання Т.Г.Шевченка, а саме, останній його етап — Дніпром. Це відрізок шляху від Києва, від церкви Різдва, що на Подолі (сюди у 1861 р. з Петербургу було перевезено тіло Кобзаря) до Успенського собору у Каневі і далі до Чернечої гори. Поштовхом до роздумів на цю тему став сумно пророчий рисунок Шевченка, створений ним у 1859 р. На ньому є авторський напис тушею «Коло Канева». Від того, як розкривається вид на ріку, легко визначити, що створювався він з висоти правого Дніпровського берега.

Символічне значення саме такого перевезення тіла Шевченка Дніпровськими водами очевидне: Дніпро став провідником у останній «подорожі» художника. Ця ж єдина його робота з зображенням Дніпра коло Канева ще за два роки до події визначила її кінцеву точку. Звертаючись до цієї теми, відчуваєш потребу глибшого емоційного, ніж просто історично достовірного її осмислення. Спробувати реально подолати цей шлях, з середини уявити, яким би міг побачити його Шевченко, які моменти могли б привернути його увагу. Логічно заповнити цей «німий» проміжок довжиною у 150 кілометрів своїми власними переживаннями, втіленими у дорожніх начерках з натури.

Актуальність

У спадок нащадкам, окрім свого літературного доробку та хрестоматійних живописних і графічних речей, Шевченко залишив велику кількість дорожніх начерків, рисунків. Завдяки цим творчим констатаціям ми маємо уявлення про втрачені архітектурні об´єкти, маємо можливість порівняти, як з часом змінились ландшафти, уявити характери, образи людей. Саме до такого роду речей, безумовно, належить і згадуваний вище рисунок — робота, що спровокувала початок діалогу художників, розведених у часі на 158 років. Спровокувала бажання художника ХХІ ст. заповнити цю прогалину останньої, вже посмертної «німої подорожі» Шевченка Дніпром, своїм баченням того, що оточує. І тут неважливі ті немінучі навколишні зміни, що сталися за останні півтора сторіччя, адже вода на планеті одна, і кожен раз ступаючи у воду, ступаєш у ту саму.

Такий діалог через великий часовий проміжок є природним і важливим. Ми подумки спілкуємося з тими, кого вже нема, звертаємось до них, ставимо питання, самі моделюємо відповіді. Якщо творчість, погляди «співбесідників» близькі, немає сумнівів, що ці уявні відповіді збігалися б з можливими реальними.

Мета, цілі, завдання

Проект «Рікою» — це дослідницька, творча експедиція художника. Вона складається з двох етапів. Метою першого є пройти на плавзасобі (моторний човен) з двома помічниками відстань від річкового вокзалу у Києві до Канева, Чернечоі гори — шлях останнього етапу перепоховання Шевченка. Завдання на цьому етапі — напрацювати візуальний матеріал (начерки, рисунки, фото краєвидів), дорожні записи, коментарі до цих робіт. Важливо щоб початок першого етапу співпадав із хронологією перепоховання за порою року, місяцем, числом.

Другий етап проекту (початок вересня) — робота над серією живописних робіт за зібраними матеріалами першого етапу. Ця частина відбуватиметься у Каневі на території мистецького об´еднання «ЧервонеЧорне».

Результати проекту

Важливою частиною проекту є альбом. Він міститиме факсимільні репродукції рисунків, створених під час подорожі Дніпром, в поєднанні з ілюстраціями начерків Шевченка, темою яких є Ріка. Матеріали супроводжуватимуться авторськими фото та коментарями.

Другий каталог присвячений канівській частині проекту у творчому об´єднанні «ЧервонеЧорне».

Презентація друкованої частини проекту планується в Канівському музеї
Т. Г. Шевченка разом з виставкою напрацьованих робіт.

ПРОЕКТ “ЦІННІ РЕЧІ”

Цінні речі рекомендовано взяти з собою у випадку настання особливо небезпечних обставин. Також бажано не обтяжувати «тривожну валізку» зайвим. Попри ілюзорний спокій маємо зараз надзвичайно небезпечний період, коли базові цінності саме стануть у першорядній нагоді. Але варто спочатку спробувати розібратися всередині цієї царини, яка традиційно вважається чимось розпливчастим, узагальненим, таким, що не потребує точності або де точність принципово неможлива. За умов гібридної інвазії в суспільно-політичній площині відбувається підміна явищ, течій та визначень, через яку людина втрачає здатність орієнтуватися серед плину подій. І, якщо всередині суспільств із демократичним досвідом спостерігаємо процес виснаження цінностей, на пострадянському просторі відбувається страшенна плутанина із принциповим розумінням того, що взагалі є цінним.

Звісно, можна спиратися на «канонічний» перелік загальновідомих цінностей. Але поняття канону, крім сталого значення непорушного закону, натомість можливо розглядати як-от пропонує Едвард Саїд у своїй праці «Гуманізм і демократична критика», а саме у музичному сенсі контрапунктної форми, «що використовує багато голосів, котрі зазвичай строго наслідують один одного». Таким чином канон можна розуміти як винахід. Згідно цьому, задля розв’язання важкого питання розрізняння насправді цінного й схожої підробки доведеться самотужки винайти кожну цінність наново замість автоматично покладатися на припалі пилюкою статути європейських, сімейних, національних або Божих заповідей. Тут у жодному разі не йдеться про недбале зневажання засадничими принципами гуманізму, мова радше про засвоєння понять цінностей шляхом важких персональних зусиль. Кажучи про процес засвоєння, наражаємося на питання приналежності. Річчю (цінністю) володіє той, хто в змозі її здійснити, або ж краще вжити більш влучний вираз – довести до діла. Але, щойно починаємо діяти в ім’я певної цінності, ризикуємо вкотре проковтнути порожню обіцянку – неначе у фіксованій цінності вже причаїлась омана. Ми оминаємо цінність як дещо аж занадто очевидне, щоб про неї говорити. Але наразі ми маємо намір спробувати визначити цінні речі – справжні, уявні, офіційно затверджені, симульовані й провести це дослідження в контексті мови, якою промовляє художник.

Чому саме мова художника?

З часів радянської реальності ми інфіковані офіційною мовою, через що особистість опинялася розчахнутою на суспільне (офіційне) та індивідуальне (потаємне), або доходила цілковитої згоди з тим, що Орвел називав новомовою.

Що ж цим часом відбувається з цінностями?

Офіційна мова використовує цінність, щойно та ствердилася у дії, долучаючи її до новомови. Згідно з нашим переконанням єдиною противагою маніпуляційній новомові, яка, до речі, успішно продовжує існувати зараз, може бути мова мистецтва.

• Мета, цілі, завдання

З 2014 року ми розглядаємо феномен доречності та дієвості мови художника у надзвичайних обставинах, якими для нас стали революція, окупація, війна. Зазвичай мистецтво в подібних обставинах вважається чимось другорядним, натомість на передній план виходять більш практичні речі. Мова художника, що за своєю природою становить незрозумілу або незручну критику реальності уявляється чимось таким, що «не на часі» у скрутний період. Цього року під час праці в резиденції ЧервонеЧорне ми збираємося розібрати та дослідити візуальні коди різних етапів радянської доби та висловитися з приводу зіставлення ідеології та гуманізму в площині культури вже теперішнього гібридного періоду.

Ми плануємо обговорити (під час праці над своїми роботами а також у рамках окремо влаштованих зустрічей та заходів), за яких умов гуманістична складова проростає у творі мистецтва, а за яких – випаровується, лишаючи по собі порожню агітку. Також маємо наміри зауважити та простежити загальні риси офіційного радянського та пострадянського мистецтва, бо більшість законів радянської дійсності продовжують бути чинними в теперішній зміненій реальності: так звана декомунізація лише прискорює процес реабілітації та естетизації ідеологічного мистецтва радянської доби або наслідування традицій колоніального мистецтва УРСР із накинутими йому яскравими кольорами, «поетичністю» та «мальовничістю». Українська культура зазнає системних утисків, що також чиняться під гаслом так званих «традиційних» цінностей, — у такий спосіб культуру України наче штучно намагаються ізолювати від реального часу та невідворотних впливів інших культур. Через це блокується чутливість і здатність до критичної думки, яка живить будь-яку культуру та робить її спільним надбанням людства. Як слушно зауважив Паскаль Гілен, культура перебуває у підмурках громадянського суспільства і втрата або заміщення базових понять саме в царині культури загрожує незворотними наслідками.

База резиденції в Каневі якнайкраще підходить для подібних досліджень. Варто зазначити, що перше грунтовне звернення до феномену мови художника було спровоковано територіальною близькістю художніх майстерень до Чернечої гори й таким чином до фігури Шевченка, яка особливо актуалізувалася у 2014 році через збіг подій Українського спротиву з ювілеєм поета. Але в контексті наших досліджень особливу привабливість Канева становить складна суміш смислів і міфів, а саме присутність шевченкового духу паралельно з радянським і пострадянським культом Кобзаря, суперечлива будова самого міста зі плутаною хаотичною структурою та низкою архітектурних пусток різних періодів. Усе це робить Канев таким собі «місцем замовчування», де фрагменти-залишки радянської доби ніби загубилися в часі але паралельно активно впливають на картину реальності. Таким чином ми продовжимо власне дослідження художньої мови в місці, де замовчується низка проблем, надзвичайно характерних для сьогоднішнього часу невизначеності.

Наша робота в парі не є колаборацією в класичному розумінні. Радше вона являє собою діалог, де різниця між нашими візуальними мовами забезпечує погляд на проблему з різних боків. Ми будемо працювати кожен над своїм проектом, зумовленими спільною темою. Такий спосіб праці поряд провокує критичну думку та не дає дійти дипломатичної згоди, що в свою чергу допомагає зберігати головне питання весь час відкритим.

• Результати проекту

На базі резиденції «ЧервонеЧорне» в Каневі ми проведемо лабораторні вправи у формі праці над тематичними серіями живописних та графічних робіт. Під час перебування в резиденції та (або) після ми плануємо провести кілька тематичних зустрічей-обговорень. За підсумками дослідження ми влаштуємо виставки, а також створимо дві книги за кожним із наших проектів, де будуть міститися репродукції робіт, виконаних в резиденції, цикли власних коментарів, авторські тексти-дослідження, критичні статті запрошених авторів, а також текстові та ілюстративні матеріали із додаткових джерел. Комплекс підсумкових результатів стане наступним щаблем у праці, що проведена за підтримки мистецького об’єднання «ЧервонеЧорне» а також визначить певні напрямки наступної співпраці – останнє стверджує один із головних принципів резиденції, а саме тяглість, завдяки якій замість крапки закладаються основи на майбутнє.