Борис і Тетяна Гриньови (Харків—Київ), Марія Ланько (Київ), Галина Глеба (Ужгород—Київ) у гостях у фотографа Сергія Солонського (Харків).

 

ПРО ТЕХНОЛОГІЮ СТВОРЕННЯ ФОТОРОБІТ

Сергій Солонський в сюжеті про: 

Я Борису дзвонив, виявилося, що ці фотографії зроблені на радянському папері «Унібром». Це — справжній радянський папір, тонований сірчистим натрієм. Виходить звичайна чорно-біла фотографія, і коли її трохи відбілити і обробити сірчистим натрієм, смердючим розчином з запахом тухлих яєць, то виходить не звичайне зображення, а срібне. Сірчисте срібло має коричневий колір в залежності від ступеня забарвлення. Це все —-ручне фарбування величезних розмірів фото. Це робилося у великих ваннах з нержавійки. Чорно-білу фотографію спеціально відбілювали в червоній кров’яної солі частково, промивали, а потім в цьому смердючому сірчистому натрії тонувалося, тобто замінювалося срібло на сірчисте срібло, і виходило приємно тепле забарвлення. А потім це все кілька годин вимивалося. Щоб воно нормально зберігалося, потрібно було вимити всі ці реактиви.

ПРО ГРУПУ ШВИДКОГО РЕАГУВАННЯ

Сергій Солонський в сюжеті про: 

Сергій Солонський: Технічно скажу дуже скромно, що технарем був завжди я, тому що я це любив, і я — нащадок фотографів, можна сказати. З XIX століття мій дід професійно займався фотографією, і коли виникали проблеми чисто технічного плану, то ні в кого не виникало сумнівів, до кого звертатися. Вирішувати доводилося неймовірно складні речі, наприклад, на виставку потрібні були фотографії розміром 3х4, і все це робилося в квартирі. Для цього потрібно було розбивати зображення чисто технічно фрагментами. Ідеї різні були. На виставці «Сикстинська Мадонна» у нас генератором ідей був Сергій Братков, він був номер один. Ми називалися «Група швидкого реагування».

Привезли в художній музей репродукції Далі. Ми здивувалися, обурилися – як це можна в музеї художньому виставляти репродукції… Ми ж теж можемо. Взяли і зробили виставку «Сікстинської Мадонни» з журналу «Огонек». Це було класно, тому що всі зрозуміли, хто міг — образився. А чого, за кого ви нас маєте? Взяли золоту раму, журнальну Сікстинську Мадонну роздрукували, зробили огорожу зі стрічкою червоною. Ми з Братковим і найбільше часу витратили на те, що робили з картону музейні тапочки, вирізали. Зробили одного міліціонера. Створили музейну атмосферу. І запросили людей подивитися. Як народилася ідея «Німців» — це складне питання, тому що, можу сказати чесно, це не я. Повністю сказати, що це не я теж не можу, тому що все це вирішувалося, як зазвичай, у нас на кухні.

Я міг спровокувати ситуацію, розповідаючи про свої німецькі корені. Швидше за все, що так і було. Ми сиділи пили вино. Був 1994—й рік. Заговорили, хі—хі, ха—ха, я говорю, що у мене по маминій лінії всі німці. А Братков схопився і каже, що у нього дідусь німець. Посміялися, повипивали. А Боря Михайлов каже, що він — єврей. Смішні були сюжети. Придумано було дуже багато, і щось пішло на виставку, щось не пішло. Так чи інакше, все підтягувалося до теми «Якби я був німцем». Це була єдина, мабуть, робота — стовідсотково колективна. З Сергієм і Бобом потрібно говорити окремо, тому що там жертвопринесення Богу війни було, і потім була кумедна річ на початку 1990—х «Прийом на Москву» в зоопарку з верблюдом. Розважалася ми, в цілому.

А все інші виставки, як в Берліні, ми приїжджали втрьох і робили три персональні виставки, непов’язані між собою.

Марія Ланько: У вас сюжети були заготовлені заздалегідь?

Сергій Солонський: Найчастіше — імпровізація.

Галина Глеба: Цікаво, як ви потім цензурували відзнятий матеріал? Тобто як ви відбирали те, що хочете залишити, а що йде, наприклад, в брак? 

Сергій Солонський Не так багато було матеріалу. Це було складно, майже рік роботи. Наприклад, щось увійшло в виставку. У Гельмана це було. Приїхали з ночівлею попити самогону в Південний до Браткова. Сидимо, потрібно ж щось робити, потрібно продовжувати серію. У Браткова стоїть старовинне піаніно, слово за слово, Вагнер сплив чомусь, німці і щось дивне і безглузде.

Сідає Братков за піаніно, дістається флакон шампуню і крему, вставляється це все в кальсони, сідає Братков, та одразу текст виникає, що, якби я був німцем, я б стирчав від Вагнера. Повний ідіотизм, падаємо від сміху, і виходить супер—картинка. Чудова кепка СС, кальсони, збуджений Братков грає. Майже все так було. Потім у Борі Михайлова вони організували партійні ігри, але це краще з Сергієм, тому що там було дуже багато такого…

 

НЕГАТИВИ СОЛОНСЬКОГО

Сергій Солонський в сюжеті про: 

Сергій Солонський: Це у мене негативи остаточні, а позитив не зберігав, бо не потрібний був. Це — шматок технічної плівки, на неї накладався позитив, і ось ця класна біла смужка — це товщина плівки. Коли світло зверху падало і переломлювалося, і тут не засвічувався негатив, виходила чорна смуга. Такий ефект — вже не ручна робота. Це — бракований шматочок.

Марія Ланько: А зйомка як відбувалася?

Сергій Солонський: Зйомка знімалася з камери на штативі і в русі.

Тут — звичайне присідання. Жарт. Рука зафіксована на стільці, щоб не рухалася. Довга експозиція, може, п’ять секунд, і ці п’ять секунд руху, зрозуміло, на плівці розмиті, а ступні і рука більш чіткі. Тут немає третьої фотографії, може, Боря взяв випадково. Коли його проводжали до Берліну на пмж, ми робили йому виставку. Я йому зібрав три великих фотографії метрових розмірів, і він на тлі цих фотографій любив інтерв’ю давати.

А потім ці фотографії використовувалися для реклами. Рекламували зубну пасту, «БЛЕНДАМЬОТ» називалася. Я поступово згадую, було багато виставок, але я не пам’ятаю їх всі. Це була виставка «Публічний інтерес». Пам’ятайте таку? У Спілці художників Браткова прибрали за матюки з виставки, був Кулик Олег, і зробили друковані плакати, це була фотографія Борі із зубною пастою, і ця пишногруда жінка — це у нас була реклама шиферу: шифер хвилястий зі складу Харкова. Жартували, як хотіли…

БУДУАР

Сергій Солонський у сюжеті про:

Я хотів відновити те, як воно було на самому початку: папка, конверт, віконце і найсмішніше, що там було: конверт з тасьмою з нижньої білизни зі шнурочками, а в папці було вирізано віконце, з якого було видно груди. І всі дивувалися, що це порно. Цей варіант навіть не запитали, викупили. А другий варіант був дуже прикольний. Коли ви берете ручну роботу — упаковку, шнурочок розв’язуєте, а там, вау! Це вирізане віконце теж було по периметру вирізане тасьмою, такий божевільний кіч! Всі відкривають і думають, що зараз відкриєш, а в цьому віконечку оголений дівчата, а там… і відразу стан шоку.

Спочатку в 90-і роки я продавав фотографії в Америці, я надіслав у подарунок приятелеві в Америку, а він такий наївний, як і всі американці, каже, а що у вас такі дівчата є? А я кажу: у нас їх повно!

Була у мене така одна думка на дозвіллі — відновити це. Те, що ти робив в двадцять п’ять або в тридцять, ти вже не зробиш в шістдесят.

 

ОФОРМЛЕННЯ КОЛЕКЦІЇ

Сергій Солонський, Галина Глеба, Борис Гриньов в сюжеті про:

Сергій Солонський: Ви займаєтесь колекцією, так? Це у мене м’який олівець. Ми напишемо 1991-й — 94-й. На коробці це називалося «Святкування», хоча на коробці написано, що це — взагалі «Без назви». Нехай це буде «Бестіарій».

Галина Глеба: Матеріал, друк?..

Сергій Солонський: Звичайний традиційний друк — срібно-желатиновий. Це —те, чим ця робота цінна. Я спочатку не хотів ці фотографії давати, мені здавалося, що це — принт, а потім подивився, що вони звідкись прийшли, і видно, що оригінал…

Галина Глеба: Як ви визначаєте, що це: принт чі ні? Для фотографа це зрозуміло, а для мене, наприклад, ні.

Сергій Солонський: Не зовсім зрозуміло, я ж не всі матеріали знаю, просто бачу по тому, як я по-варварськи кнопками прибивав, і я згадую, що це саме фотопапір, і за емульсією — поверхня блискуча. Це — желатин, а в нього вковбасили хлористе або бромисте срібло, світлочутливий склад, і розбовтувати рівномірно це в желатині, природно, в темряві, тому що світлочутливі матеріали, а потім на фабриках поливали на плівку або на папір. Заливалися, висушувалися теж в темряві. Раніше була ще колоїдна фотографія — суспензія бромистого або хлористого срібла у желатині.

Галина Глеба: А тут потрібно вказувати, що це — не бромисте срібло?

Сергій Солонський: Ні. Я тут написав, що фотопапір, всі зрозуміють, що це срібло, просто по-іншому не було.

Галина Глеба: Тобто про те, про що ви розповідали, — хімічний момент, коли ви обробляли фотографію і надавали їй таку жовтизну охристу — це з негативом робота?

Сергій Солонський: Ні, з друком. Чорно-біла фотографія могла дати тільки чорно-біле зображення. Зараз, коли ви на кольоровому папері друкуєте, можете досягти чорно-білого зображення, або можете тонувати її при друку фільтрами, або коригувати це, а це — чорно-біла фотографія — срібло. Бромисте або хромисте срібло в прихованому зображенні… От Борис Вікторович не дасть мені збрехати, а навіть виправить, коли ви проявляєте, ви зупиняєте срібло. Це зображення побудовано з кристалу срібла.

А коли я обробляв, відбілював це зображення, а потім обробляв Nа2S, я заміняв срібло на сернисте срібло, воно дає такий коричневий відтінок, але срібло там залишилося, просто колір поміняло. Це цікаво.

Галина Глеба: Це дуже цікаво.

Сергій Солонський: Чисто технологічно говорить людина, яка проводила добу в лабораторії. Це було так цікаво. Це була алхімія. Ag2S.

Галина Глеба: Технологічно ми зараз не розуміємо, як ви це робили.

Борис Гриньов: Аргентум заміняв на щось…

Сергій Солонський: Так — аргентум 2S. Коли прийшов Сергій Лебединський і побачив оригінали  колажів, він був здивований. Я ж не знав, що це може так зачепити людину, яка цього процесу взагалі не знає. І коли він побачив в оригіналі, як це робилося, що руками можна помацати, з’ясувалося, що це — велике враження для нього. А я просто в цьому жив.

Борис Гриньов: А для нього це враження.

Сергій Солонський: Він каже: це можна виставити. Я: «Як? Оцей бурд?» А потім думаю, що — так.

Борис Михайлов портрети Чурсіна та ще когось брав до Парижу. У нього був карт бланш в «Центрі сучасного мистецтва», він взяв у мене саме оригінали. Я за звичкою, через свою консервативність, потім тільки зрозумів, що цей рукотворний об’єкт, єдиний, це не репродукція. Його і показувати варто, і неважливо, що він брудний.

Галина Глеба: Мені здається, щодо цих експериментів, які ви робили в той час: колажування, бутерброди, коли ви накладали один на один кадр, їх важливо презентувати, показувати і відбиток, і сам матеріал, з якого робився відбиток, тому що інакше стає незрозуміло, як це створювалося.

Сергій Солонський: Дивлячись, що показувати. Якщо показувати зараз технологію, може бути, а якщо робити зараз виставку художню, то це виключено.