Меню

10 РОКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ГАЛЕРЕЇ «ГЕРІ БОУМЕНА»

Розмова з Анною Сидоренко (Львів) щодо діяльності «Галереї Гері Боумена» (2010-2020, Львів).

Анно, з чого починалася галерея?

У 2009 році англійський меценат українського походження, Гері Боумен, організував у Львові «Благодійний фонд Гері Боумена».

Гері завжди цікавився мистецтвом, спілкувався з художниками, купував роботи для своєї колекції. У 2010 році «Фонд Гері Боумена» був одним з організаторів і спонсорів благодійного концерту до двадцятип`ятиріччя створення центру реабілітації дітей з ДЦП — «Джерело». Мені запропонували організувати виставку в рамках цієї події, долучивши до неї львівських художників. Перша виставка навіть не мала назви, це була виставка графіки та живопису. Наступного тижня в газеті «День» було опубліковано велику статтю, де йшлося про … відкриття нової галереї: на шпальтах були опубліковані фото робіт з виставки. Так народилася галерея «Гері Боумена». Розпочала вона роботу у травні 2010 року.

 

 

Вибір кола художників на початку було продиктовано необхідністю заявити про місце, тому я запрошувала відомих художників — переважно знаймих. Почали з виставки Юрія Чаришнікова та Олега Дергачова, Сергія Гая, Сергія та Ніни Резніченко.

Тоді ще чіткої програми не було, але тон високої планки було поставлено відразу, хоча і стихійно. І поступово галерея почала привертати увагу.

Високим професійним рівнем галерея також забов’язана співпраці з Наталкою Космолінською —  відомим критиком та істориком мистецтва, з якою галерея почала працювати майже з перших виставок.

 

 

Оскільки метою створення галереї була благодійність, то обов’язково перед Різдвом організовувалися виставки дітей з обмеженими можливостями — вихованців центру «Джерело». На відкриття завжди привозили дітей, для яких було святом побачити свої роботи на стінах галереї. Потім проводили аукціон. Так тривало кілька років. Галерея приймала участь в інших благодійних аукціонах, де збиралися кошти на реставрацію скульптури «Свободи» в мезеї Етнографії, ремонт козацького човна «Чайка» тощо…

Коли галереї виповнився рік, до Львова привезли чудову виставку «Польська Школа плакату та її послідовники». Знову «спрацювало» особисте знайомство з польським куратором Анєю Лазар. Цей проект став етапним для діяльності галереї, міжнародні виставки стали регулярними.

 

 

Важливим кроком булла і співпраця з Польським консульством – це проект «Міст культури», а пізніше «Конкурс імені Маріуша Казани», де виставлялися ректор і професори академії мистецтв Кракова, Варшави, Вроцлава… У галереї відбувалися нагородження кращих студентів, подія була регулярною і дуже урочистою.

Які проекти були найважливішими в житті галереї?

Серед імен, що виставлялися в галереї важко відокремити когось. Для мене кожна виставка була цінною по-своєму. За 10 років через галерею пройшло багато особистостей — від класиків, чиї роботи прикрашають музеї світу, до нових імен.

Гері Боумен запросив з виставкою до Львова внучку Зигмунда Фрейда — Лючію Фрейд. Це була одна з найскладніших робіт в плані організації. Також робив прекрасні проекти фотовиставок куратор Марек Григель — екс-куратор Центру Сучасного Мистецтва «Замок Уяздовський» у Варшаві.

 

 

Вважаю, що наше звернення до експонування фотографії сприяло підвищенню уваги до цього виду медіа, до якого в нашій країні частіше ставляться як до чогось утилітарного, що не є мистецтвом. Сподіваюсь за десять років нашої діяльності, принаймні у Львові, ситуцація змінилася. Галерея була майданчиком для фотопроектів класиків вітчизняного та світового фотомистецтва. В нас робили свої виставки: Кшиштоф Войчеховський, Войцех Пражмовський, Маріуш Кубельяс, Кшиштоф Зайонц, Войцех Гепнер, Андрій Бояров, Кирило Коваленко, Степан Кучерявий, Костя Смолянінов, Олександр Шамов, Зеновій Підперигора, Роман Семен, Леся Марущак (Канада), Олексій Іутін, Михайло Французов, Ілля Лєвін…

 

 

Галерея працювала синхронно з культурними подіями міста, ми надавали свій простір для книжкового «Львівського форуму видавців», міжнародного фестивалю «Французька весна». В рамках форуму відбулися виставки: австрійського художника Крістіана Тангойзера, фото-проект «Львів очима іноземців» художника з Нідерландів Дольфа Кесслєра, виставка художника книги Владислава Єрка — автора ілюстрацій «Ромео і Джульєтта», «Гамлет» Шекспіра, також в рамках «Французької весни» було представлено виставку «Нерест прозорості» Самуїла Аккермана – художника з Мукачево, який емігрував до Парижу.

З кураторських проектів – «Ре:Візія». Це одина із чергових спроб суб’єктивної переоцінки мистецьких явищ Львова другої половини ХХ ст., де визначальним є цінності прогресивного Львова та актуальна проблематика часу без огляду на ідеологічні, національні та інші розбіжності.

 

 

Цих «актуальних» середовищ у Львові було декілька: коло родини Сельських, коло Леопольда Левицького, школа Карла Звіринського, коло Олександра  Аксініна, середовище однодумців Василя Польового, чи коло Михайла Штенберга… Діяльність цих груп підготувала фундамент «актуального Львова», чи такого, що  спроможний рефлексувати своїм мистецтвом на виклики глобального Світу. Для нас важливим було провести паралель з сучасними художниками нової генерації. Тому цей проект був зроблений з «Відкритою групою «, художники якої стали переможцями «Премії PinchukArtCentre» і представляли Україну на «Венеційській бієнале».

Ще був проект «PF» — виставка вітальної листівки (назва йде від французького «Pour féliciter» — для привітання, або італійського «Po Felicita» — на щастя). У концепцію закладено мету відтворення культури майже втраченого жанру прикладної графіки — рукотворної різдвяно-новорічної вітальної листівки.

 

 

Запам’ятався проект Стаса Турини «Книга відгуків (в натуральну величину)» — зовсім інший формат виставок, що відбувались в галереї і до якого звикли.

Також в програму галереї входили відкриття нових імен та підтримка молодих художників. Іноді виставки робили молоді куратори, такі як Наталка Гайда «THE ROOM», Наталка Маруняк «Анархія між вулицею і інтер`єром», Аніта Немет «Рожева виставка». Така кооперація теж була корисна.

 

 

Хто приходив на відкриття виставок?

Публіка була найрізноманітніша, в залежності від виставок. На класику приходили знавці і поціновувачі класичної школи, на більш експериментальні — молодь. Діапазон відвідувачів був різним, але саме цього я прагнула. Галерея мала специфічний інтер’єр: люстри, штори, бра, антикварні речі… Але з часом простір мінявся в залежності від експозиції, він навіть ставав співавтором, надаючи ту чи іншу потрібну ноту, як в проекті «Анархія між вулицею та інтер’єром», де було виставлено стріт-арт, трафарети…

Чи можна говорити, що інфраструктура Львова, його мистецьке життя збідніли в зв’язку з закриттям галереї Боумена?

З’являються нові локації, підростають художники і культурне життя Львова, як і раніше, насичене подіями.

 

 

І все ж, з втратою майданчика такого формату як галерея «Геррі Боумена» для багатьох загублена можливість показувати своє мистецтво, особливо молодим, некомерційним художникам. Місць експонувати експериментальне мистецтво у Львові, на жаль, і досі небагато.

 

Записано Натою Катериненко

 

 

Фото з архіву Анни Сидоренко.

 

 

  

бачите помилку, пишіть сюди