Я НЕ Я, КОБИЛА НЕ МОЯ

В НХМУ (Київ) в рамках «Київської бієнале» експонується виставка Вільяма Кентриджа (Йоганнесбург) та Анатолія Петрицького (Київ).

Коментар Гончарук Олени (Київ).

Цього року кураторами Київської бієнале було прийнято рішення провести бієнале на різних майданчиках і в різних просторах Києва. Тож в рамках «Київської школи» Національний художній музей України представить відеоінсталяцію Вільяма Кентріджа (ПАР) «Я не я, кобила не моя». Вісім анімаційних сюжетів базуються на авторській сценографії до опери Дмитра Шостаковича «Ніс» за однойменною повістю Миколи Гоголя. Твір досліджує візуальну мову радянського конструктивізму, а також взаємодію людини та політичного режиму.

Оскільки інсталяція Кетріджа взаємодіє з лінією авангарду в постійній експозиції, проект буде доповнено графічними творами одного з найбільш самобутніх авангардистів України Анатолія Петрицького — портретами творчої інтелігенції, написаними наприкінці 1920-х років, та рисунками воєнного періоду.

Вільям Кентрідж (1955, Йоганнесбург, Південно-Африканська Республіка) — сучасний графік, аніматор, театральний художник. Студіював політичні науки та образотворче мистецтво в Йоганнесбургу, пантоміму й театральне мистецтво у Парижі.
Значна частина робіт Кентріджа носить політичний характер. Мистецькими засобами Кентрідж висловлювався проти режиму апартеїду у 1970-1980-х роках — цій темі були присвячені його перші намальовані фільми. Деяких політичних моментів він торкається і в своїй відеоінсталяції «Я не я, і кобила не моя».
В Європі Вільям Кентрідж більш відомий театральними проектами: він працював над сценографією вистав «Чарівна флейта», «Ніс», «Повернення Улісса на батьківщину».

Анатолій Петрицький (1895, Київ — 1964, Київ) — видатний український митець. Студіював мистецтво у славетних Василя Кричевського та Олександра Мурашка. Учасник Венеційської бієнале (1930).
Петрицький був універсально обдарованим майстром — працював у галузях станкової та книжкової графіки, плаката, малярства, дизайну, театральної декорації. І саме в цій останній царині найповніше розкрилася авангардна сутність його мистецтва. Робота на театральній сцені розпочалася у 1916 році, а вже за рік Петрицький став головним художником Молодого театру Леся Курбаса (1917-1919). Сценографію Петрицького можна знайти практично в усіх театральних постановках тієї епохи.
Анатолій Петрицький пройшов через жорна 1920 — 1930-х років. Художникові пощастило уникнути в’язниці та заслань, але через надто яскраву індивідуальну творчу манеру він постійно був під пильним наглядом радянських спецслужб. Незважаючи на це, майстрові вдалося зберегти експресію та гостроту образної мови у творах 1930-х — 1950-х років, зокрема й у рисунках часів Другої світової війни.

бачите помилку, пишіть сюди