Меню

T.A.Z.: КИЕВСКИЕ СКВОТЫ


Михаил Куливнык (Киев) о проекте «Temporary Autonomous Zone» (до 25 сентября в пространстве «Речовий доказ», Киев).

Текст организаторов: 

T.A.Z.: київські сквоти

За 40-річну історію свого існування, практика сквотингу перетворилася на світосприйняття, ідеологію, соціокультурний феномен. На Заході сквотування нерідко поставало політичним актом, коли мистецтво та спротив йшли пліч-о-пліч. Тут знаходили своє продовження економічна, соціальна, культурна, сексуальна революції тощо.

Незважаючи на активну боротьбу зі сквотами та навмисну їх криміналізацію в очах громадськості, численні спільноти отримали зрештою легальний статус і стали каталізаторами стрімкого розвитку креативної культурної індустрії. А муніципалітети, пересвідчившись у економічній перспективності цього сектора, все частіше патронують різноманітні породження практики сквотингу — арт-кластери, арт-хаби та арт-інкубатори.

На територіях колишнього Союзу сквотування у дечому наслідувало західний досвід, проте відзначалося певною своєрідністю. Застосувавши до соціальних процесів відому формулу Фердинанда де Соссюра — «у мові немає нічого, крім тотожностей та розбіжностей», — можна говорити про значні змістовні відмінності українських сквотерських практик і зарубіжних прототипів (при зовнішній їх подібності). На відміну від західного, радянський сквотерський рух не був політично активним і організовувався насамперед на творчих засадах.

Перші сквоти в крупних містах СРСР з’явилися за часів перебудови: у влади не вистачало ресурсів, аби відслідковувати нежитлові чи покинуті будівлі, промислові чи складські приміщення тощо. Для тодішньої молоді, виснаженої комунальним побутом, ідеологічним пресингом і тотальним контролем, сквоти ставали свого роду притулками, що поєднували людей з іншою — нерадянською оптикою. Саме вони визначили культурний ландшафт епохи, адже саме в арт-сквотах творилася нова естетична реальність.

Феномен, позначений Жаном-Франсуа Ліотаром як втрата віри у великі наративи сучасності, у пострадянському контексті перетворював сквоти — колективні майстерні альтернативних художників і музикантів — на фабрики деконструкції цих віджилих наративів і, водночас, на поле пошуку й формування нових смислів.

Останнім часом історія київських арт-сквотів привертає все більшу увагу. За відсутності свого часу відповідних інституцій, численні мистецькі процеси 1980–1990-х рр. залишилися поза протоколами, тож нині куратори, у спробах наздогнати упущене, працюють над документацією та музеєфікацією подібних культурних явищ недалекого минулого.

Виставка «Temporary Autonomous Zone» — перша спроба осмислення київської сквотерської культури як цілого. Мета організаторів — побачити неочевидні взаємовпливи та позначити загальні смислові контури цього гетерогенного феномену. У залах «Речового доказу» представлено п’ять сквотів: «Паризька комуна» (1990–1994), «Сквот на Олегівській» (1990–2006), «БЖ-АРТ» (1994–1999), арт-сквот «ХАЯТ» (2012–2016) та «Садік» (2014 і донині).

 

«Паризька комуна» — перший та найвідоміший київський сквот, який взяв своє ймення від вулиці (Паризької комуни, нині Михайлівська), де 1990 року художники уподобали та зайняли покинутий будинок, що підлягав капремонту. На прилеглих вулицях розміщувалися майстерні інших митців, які теж були частиною тусовки. «На Паркомуні жило щонайменше десятеро художників, а в будинку на Софійській працювали Чічкан, я та Ісупов. Таким чином об’єднувалися люди за культурними пріоритетами, щоб спілкуватися, перетинатися і мати якусь концепцію», — згадував А. Савадов. На виставці «Паризька комуна» представлена роботами Леоніда Вартиванова, Олександра Гнилицького, Олега Голосія, Дмитра Кавсана, Олександра Клименка, Кирила Проценка, Юрія Соломка, Микола Троха, Валерії Трубіної, Василя Цаголова та ін. Свою назву спільнота взяла від однойменної вулиці Паризької комуни (нині Михайлівської), у покинутому будинку.

«БЖ-АРТ» — ще однин знаний сквот 1990-х років, який базувався за адресою вул. Велика Житомирська, 25 (від чого й отримав свою назву). Певний час «БЖ-АРТ» був напрочуд успішним осередком, який було визнано кращою галереєю року (1998). Об’єднання існувало на засадах солідарності, взаємовиручки та спільних поглядів на мистецтво, і не зрадило їм навіть коли отримало статус Всеукраїнської творчої спілки художників (2006). Серед його учасників, чиї роботи представлено на виставці, — Олексій Аполлонов, Петро Бевза, Матвій Вайсберг, Олексій Литвиненко, Темо Свірелі, Борис Фірцак, Владислав Шерешевський та ін.

Арт-сквот «ХАЯТ» розташовувався на вулиці Алли Тарасової, 6, біля готелю «Hyatt». Там працювали художники: Міша Алексеєнко, Антігона, Оля Бобошко, Пєтя Гронський, Анатолій Деменко, Лєна Домбровська, Саша Єльцин, Сергій Западня, Антон Ільчук, Арсеній Калашев, Настя Макаренко, Марина Москаленко, Олена Науменко, Артур Самофалов, Ніна Смикалова, Влада Сошкіна, Анатолій Трощановський, Аліна Федотова, Адаміна Шнайдер, Аня Щербина.

Творчі інтенції «Сквоту на Олегівській» віддзеркалюють роботи Анатолія Варварова, Володимира Заїченка, Володимира Падуна, Ігоря Коновалова, Сергія Корнієвського, Едуарда Потапенкова, Людмили Роздобудько-Падун. Спільнота свого часу розмістилася у старому будинку по вул. Олегівській над Житнім ринком. Для одних це були просто майстерні, для інших — і житло, і простір для творчості водночас.

Сьогодні традицію «Олегівки» продовжує сквот «Садік», який існує з 2014 року. Його представники — Катерина Бучацька, Петро Гронський, Василь Грубляк, Сергій Западня, Олександр Зикунов, Олексій Золотарьов, Антон Ільчук, Віталій Кравець, Данило Шуміхін. На виставці «Садік» презентує себе як єдиний діючий сквот, і кожен відвідувач зможе побачити трансляцію «тут і зараз» на сторінці спільноти в Instagram (squat.sadik).

 

бачите помилку, пишіть сюди
Поділитися сторінкою
Матеріали за темою
НА ЗАМЕТКУ МОЛОДЫМ