EN

СПЕЦФОНД. 1937 – 1939

Сьогодні о 18:00 в Національному Художньому Музеї України (Київ) відкриття нового проекту.


СПЕЦФОНД
(твори спеціального фонду, 1937 – 1939)
23 січня 2015 – 29 березня 2015
Куратор: Юлія Литвинець.
Деякі провідні музеї на теренах колишнього СРСР мають особливі зібрання, відомі музейникам як «спецфонди». Та їх призначення – не збереження виняткових шедеврів чи рідкісних творів. Артефакти, яким «пощастило» потрапити в такі зібрання, як мінімум, мали бути схованими подалі від людських очей, як максимум – знищеними.
У Національному художньому музеї України (тоді Державному українському музеї) Спеціальний секретний фонд сформувався у 1937 – 1939 рр. До нього з музеїв Харкова, Одеси, Києва, Полтави та зі спецфондів Української художньої виставки завозились твори «ворогів народу», «формалістів», «націоналістів» – тих хто, на думку партійних ідеологів, «спотворював дійсність» і являв загрозу «новому суспільству». Більшість імен та творів на довгі роки були викреслені з історії українського мистецтва. Так до Спецфонду НХМУ потрапили Олександра Екстер, Олександр Богомазов, Давид Бурлюк, Віктор Пальмов, Олекса Грищенко, Онуфрій Бізюков, Неоніла Гриценко, Семен Йоффе та багато інших художників.
Інвентарна книга Спецфонду 1939 року налічувала 1747 позицій, серед яких живопис, графіка, обкладинки книг, фотографії, скульптура, посуд, папки з музейними справами, плакати, хрести, ікони, книги, дипломи, листування, вирізки з газет. Своїм порятунком вони мають завдячувати… війні, яка відсунула на другий план боротьбу з «ворожим» мистецтвом та відданості музейників своїй справі.
Із 1987 року розпочалась копітка робота по переведенню творів до основного фонду. Деякі з них вже повернулись до глядача, як от полотна Віктора Пальмова чи Василя Седляра, а є твори, яких ніхто не бачив від 1930-х. Робота триває, і виставковий проект «Спецфонд» є лиш етапом на довгому шляху з реставрації та реабілітації забутих сторінок українського мистецтва. Те, що зараз вони повертаються, є свідченням несподіваних поворотів долі, завдяки яким рано чи пізно все таємне стає явним і вносить свої корективи як в окремі, особисті історії, так і в історію загальну.
ПРО СПЕЦФОНД
Провідні музеї на теренах колишнього СРСР мають особливі зібрання, відомі фахівцям як «спецфонди». Але їхнім призначенням було не збереження виняткових шедеврів чи рідкісних творів. Артефакти, котрим «пощастило» потрапити в такі зібрання, мали, щонайменше, бути схованими подалі від людських очей, а в ідеалі – знищеними.

У Національному художньому музеї України (тоді Державному українському музеї) Спеціальний секретний фонд сформувався у 1937 – 1939 рр. До нього з музеїв Харкова, Одеси, Києва, Полтави та зі спецфондів Української художньої виставки завозились твори «ворогів народу», «формалістів», «націоналістів» – тих, хто, на думку партійних ідеологів, «спотворював дійсність» і являв загрозу «новому суспільству». Більшість імен і творів на довгі роки зникли з історії українського мистецтва. Так до Спецфонду НХМУ потрапили твори Олександри Екстер, Олександра Богомазова, Давида Бурлюка, Віктора Пальмова, Олекси Грищенка, Онуфрія Бізюкова, Неоніли Гриценко, Семена Йоффе, Михайла Бойчука, Михайла Жука, Миколи Івасюка та багатьох інших художників. Доля більшості з них виявилася трагічною. За звинуваченням в контрреволюційній націоналістичній діяльності розстріляні Михайло Бойчук, Софія Налепінська-Бойчук, Іван Липківський, Василь Сільвестров, Микола Івасюк, Іван Падалка, Василь Седляр, Ілля Шульга. Значні терміни ув’язнення отримали Онуфрій Бізюков та Кирило Гвоздик. Покинули Україну і виїхали до Москви Йосип Гурвіч, Ірина Жданко, Оксана Павленко, в Казахстані оселився Абрам Черкаський. Ті, хто залишився живими, назавжди змінили своє життя, свою живописну манеру. А багато художніх творів 1920-х – 1930-х років, які й так підганялись під гасла новоствореної держави, надовго були вилучені з контексту українського мистецтва.

Потрапляючи до музею, кожен твір, незалежно від його мистецького рівня, завжди проходить процес інвентаризації, тобто внесення до спеціальних інвентарних книг. Інвентарна книга Спецфонду 1939 року налічувала 1747 позицій, серед яких: живопис, графіка, обкладинки книг, фотографії, скульптура, посуд, папки з музейними справами, плакати, хрести, ікони, книги, дипломи, листування, вирізки з газет. У графі «причини вилучення» значилось «формалізм», «націоналіст», «ворог»… Інвентарна книга заповнювалась нашвидкуруч, українською і російською мовами упереміш, з помилками та неточностями. Лише завдячуючи частково збереженим актам прийому, в яких вказувались і облікові шифри попередніх установ, й інвентарні номери Спецфонду на звороті творів, вдалося точно ідентифікувати предмети.

Твори Спецфонду були заховані в окремому приміщенні музею, доступ до якого мали лише директор та головний зберігач. Спеціальна комісія склала списки художників, роботи яких мали бути знищеними першочергово. Але цього не сталось. Своїм порятунком твори мають завдячувати… війні, яка відсунула на другий план боротьбу з «ворожим» мистецтвом, а також відданості музейних співробітників своїй справі. Невелика кількість творів зі Спецфонду під час війни була евакуйована до Уфи (разом з іншими музейними експонатами), а частину творів вивезли, відступаючи, німецькі війська. Більша частина вивезених до Німеччини творів так і не повернулась до музею. Із 26 робіт Черкаського залишились 15, з 24 Пальмова – 16. Були втрачені твори Д. Бурлюка «Козак Мамай» та «Робітниче село». Повернення награбованого з Німеччини проходило через Ленінград та Новгород, тому, ймовірно, твори зникли не у Німеччині, а вже на території Росії…

У 1944 році в музеї розпочалося звіряння вцілілих творів та переінвентаризація, але твори зі Спецфонду були знову переобліковані та заховані подалі від очей.

На початку 1950-х рр. над Спецфондом знову нависла загроза – за наказом Міністерства культури СРСР твори зі спецфондів з усього СРСР мали бути перевезеними до Загорська з метою подальшого знищення. У той час музейна збірка була розподілена музейниками на 5 категорій, Спецфонд внесли до останньої, так званої нульової категорії – до творів низької музейної цінності, що не підпадали під міністерські перевірки. Такий крок зберіг Спецфонд від знищення.

Із кінця 1980-х рр. розпочалася копітка робота з дослідження та переведення творів до першої категорії. Історія українського мистецтва поповнилась забутими іменами. Багато прихованих сторінок стали доступними завдяки відкриттю для дослідників Галузевого державного архіву СБУ.
Вперше значну частину збірки Спецфонду було представлено 1998 року на виставці «Спецфонд», якій передувала багаторічна робота співробітників Національного художнього музею України, зокрема відомого мистецтвознавця Дмитра Горбачова та Світлани Рябічевої.

Багато творів зі Спецфонду вже давно повернулись до глядача, як от полотна Віктора Пальмова чи Василя Седляра, що наразі представлені у постійній експозиції. Під час проекту їх буде позначено етикеткою з написом «спецфонд». Але є роботи, котрі глядач не бачив від 1930-х рр., наприклад, твори Івана Лисенка чи Євгена Горбача. Намотані на вали, вони були недоступними ані дослідникам, ані працівникам музею. Понад чотири роки співробітники відділу фондів та реставратори розгортали та реставрували твори, вдихаючи в них нове життя. Але робота досі триває, і виставковий проект «Спецфонд. 1937 – 1939» є лиш етапом на довгому шляху з реставрації та реабілітації.

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.