EN

ШВИДКОРОЗЧИННИЙ СЕНС

Олексій Буістов (Київ) про проєкт «Швидкорозчинний час» (Можна подивитися в «Мистецькому арсеналі» до 12 серпня).

 

Дорогі куратори! Якщо вам колиcь захочеться організувати виставку сучасного мистецтва на тему, в якій ви ні в зуб ногою, згадайте «Швидкорозчинний час» і отямтеся. «Швидкорозчинний час» залишиться в історії як хрестоматійний приклад кураторської недолугості. Мені давно не було так соромно, як на «Швидкорозчинному часі»: ні в «Акті» місяць тому, ні в Інституті проблем, ні на арт-інкубаторі, ні на інших, недостойних навіть згадки виставках-профанаціях. Та  що там казати: мені навіть на Kyiv Art Fair не було настільки соромно. Тоді принаймні, ніхто не намагався натягнути на себе блазнівський ковпак менеджера швидкорозчинних смислів.

Причина, чому я не завжди висловлююся про виставки-непорозуміння, проста: мені глибоко байдужа доля і репутація установ, які їх влаштовують. А ось, яким буде через п’ять-десять років «Мистецький Арсенал»: інституцією, співпраця з якою не буде зашкварною для провідних світових кураторів і художників, або милим локальним музейчиком, мене таки хвилює. Так що переконливе прохання читати цей текст, маючи на увазі народну мудрість «б’є значить любить».

Фатальною помилкою значної кураторської команди, в якій аж 12 людей, було розділити експозицію на дев’ять географічних секцій: вісім міст плюс Крим. В результаті замість дев’яти відповідей на питання «Що таке дев’яності?», вийшло недоладне, кітчеве, аудіовізуальне фрикасе. Очікування поліфонії та реальність какофонії. Під кінець ти вже починаєш вірити, що занурення в епоху проводилося кураторами виключно на Youtube, у вигляді пошукових запитів «дев’яності Львів мистецтво», «90-ті Одеса мистецтво» і так далі. Чи варто згадувати, що подібна структура експозиції провокує глядача насамперед шукати в залі своє рідне село?

У поділі за територіальним принципом, не підкріпленого нічим, крім доброго наміру «передати унікальне, притаманне кожному місту, відчуття дев’яностих», є ще один важливий нюанс, який спрацював аж ніяк не на користь виставці. Оскільки виставка не мала ніякої спільної платформи, ні теоретичної, ні прикладної, «Швидкорозчинний час» починає прочитуватися як банальна бандитська «розборка». Мені можуть заперечити, що, мовляв, лихі дев’яності і були епохою бандитських воєн. Так і є. Однак погодьтеся: десятиліття, коли всі були самі за себе, і виставка про цей час, де кожен художник проти всіх, речі трохи різні.

Не допомогло «Швидкорозчинному часу» і залучення визнаних майстрів, які знають дев’яності не тільки з Youtube і ретро-паблік у соцмережах. Навіть поруч із метрами роботи молодих авторів в масі своїй випромінюють дешеву хіпстерську ностальгію за Windows-95, касетними аудіоплеєрами та VHS. Ну, ви зрозуміли: для мілленіалів дев’яності це такий собі фетиш плівкової фотографії, лоу-фая і відео з роздільною здатністю 640 × 480. З метрами, до речі, дизайнери та архітектори (о, як солодко звучить архітектор виставок!) обійшлися не найкраще. Гостросоціальну фотографічну серію Євгена Павлова «Будинок побуту» надрукували на папері жахливої якості. Ледь не на газеті. Виникає запитання: що завадило привезти та показати оригінальні авторські роботи? А відеосалон Романа П’ятківки чогось розмістили в залізному контейнері. Це при тому, що за два кроки стояв точно такий же ж контейнер з більш органічно вписаною в нього роботою молодого художника: торговою точкою секонд-хенду. Швидше за все, дизайнери та архітектори (о, як солодко звучить це слово!) забули прописну істину: оформлення несе в собі не менш важливий смисловий потенціал, аніж сама робота. Тож, якщо два твори укладені в одну і ту ж залізну «раму», вони повинні бути якось один з одним пов’язані. І ти такий стоїш між боксом П’ятківки і боксом молодого художника і аж дим з мізків намагаєшся вловити діалог поколінь…

Як би дивно це не прозвучало після всього висловленого, хочеться закінчити цю безрадісну замітку на позитивній ноті. Приємно бачити готовність «Мистецького Арсеналу» ризикувати власною репутацією, даючи карт-бланш початківцям-кураторам. Як відомо, не робить помилок лише той, хто взагалі нічого не робить. Готовність до експериментів, ставка на молодих і нестандартно мислячих позитивна тенденція. Перший млинець часто виходить грудкою, і тепер варто осмислити помилки. З огляду на те, що open call на кураторський проєкт 2019 року вже зовсім близько, хочеться вірити, що ця робота стане для інституції пріоритетом номер один.

Мистецький Арсенал, камо грядєши?

 

 

Олексій Буістов

16 липня 2018

Джерело: Singulart
МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.