EN

РОЗМОВА З АБРАМОВИЧЕМ

Розмова про арт-ринок з Ігором Абрамовичем (Київ), яка відбулася у просторі Educatorium (Київ) зі студентами 2-го курсу НАОМА. Проєкт «Практика».

Учасники бесіди: Ігор Абрамович, Настя Макарова, Настя Васильєва, Надія Марченко і Ася Якимчук.

Керівник практики Ольга Балашова (Київ).

 

Ігор Абрамович у сюжеті про:

Я читала ваше інтерв’ю, де ви сказали, що не існує ніякої конкуренції. Правда, її не існує? Ви відразу розподіляєте між вашими колегами, над яким майданчиком ви працюєте, чи можете Ви описати процес, як ви взаємодієте з колегами?

Насправді український ринок невеликий, і тому тут нам конкурувати поки ні з ким. Художників більше, ніж галеристів, і в цілому так є у всьому світі. Але ми маємо не так багато галерей і дилерів, тому у нас і не відбувається ніякої конкуренції. Зараз, в цілому всі і галеристи, і дилери, налаштовані розвинути і показати українське мистецтво в світі, і це є дуже важливим. І після  того, як йтимуть продажі нашого мистецтва, ми будемо дивитися на конкуренцію. Поки що ми цього не бачимо.

Конкуренція відсутня через те, що художників багато?

Справа навіть не в художниках. Бракує галерей. В цей бізнес не кожен прийде. Всі, хто в цей бізнес приходить, мусить його любити, цим жити, це в нашій країні як хобі. Якщо побудувати галерею як модель бізнесу, вона в нас не буде працювати. Я не знаю тих людей, які цим займаються заради грошей. У нас робота галереї тримається на контактах, спільноті. Галеристи так чи інакше знайомі з художниками, з їхньою сім’єю, з іншими людьми, які є представниками цією спільноти і це давні, напрацьовані роками взаємостосунки. Зараз відкриваються нові галереї, і вони хочуть бачити цей бізнес у вигляді інвестицій. Треба, щоб пройшло 3-5 років, щоб зрозуміти і винести вердикт, наскільки така модель прийнятна у нас 

Зараз немає тієї конкуренції, яка є на Заході. На Заході існують галереї, але в них у всіх свої клієнти. Є інтернет, люди заходять, дивляться, шукають картини, кому що подобається, купують. Приїжджаєш в галерею, де виставляються світові іменами, і зустрічаєш тих самих художників. 

Тобто, якби в нас була здорова конкуренція, то ситуація змінилася б?

Це як в бізнесі, якщо є конкуренція, природно, що відбувається просування художника, формуються ціни, і якщо художник цікавий, тоді вже укладаються контракти. Поки у нас тільки все починається. Я думаю, в подальшому це буде. Зараз головна мета і завдання показати наш процес в світі і у нас в країні, щоб більше людей знали, що таке сучасне українське мистецтво. У нас в країні треба популяризувати будь-яке мистецтво, тому що в нашій країні найбільша чисельність художників на території Європи. Потрібно показувати їх, і людей долучати до культури. Не може бути мистецтво і художники всі однакові. Є один пласт, інший і не можна говорити, що хтось хороший, а хтось поганий, ті контемпорарі, ті салон. Я проти рейтингів, тому що вони насправді нічого не дають.

Ви за право вибору?

Так. Вибір і розуміння процесу. Наші сучасні художники: Тістол, Савадов, Цаголов, Сидоренко, молодіж Жанна Кадирова, вони мають свою концепцію в голові, це дуже важливо, у них стрижень всередині, харизма. Звісно, ми не можемо сказати, що це прості художники. Коли людина колекціонер, покупець, обиватель, хоче купити щось, він повинен розуміти, чому ж він це бере, що йому тут цікаво. Є ті, хто купує як інвестиції, а декотрі купують просто, вони займаються своїм бізнесом, але їм би хотілося, щоб робота естетично їм подобалася, щоб висіла у них вдома. На Заході є таке поняття, як холодний розрахунок. Є така схема холодного розрахунку, ти купуєш, і розумієш, чому ти купуєш, бо через п’ять років ціна буде ще вище, це інвестиції, треба мати холодний розрахунок.

З точки зору арт-дилера, чи є якісь ознаки, за якими можна побачити потенціал молодого невідомого художника і його затребуваність в майбутньому?

Дуже важко. Приклад Романа Мініна. Ми з ним знайомі більше семи років. Я завжди придивлявся до нього, бо дуже важко відразу зрозуміти. Хочеться подивитися, що далі у людини, які концепції, але стрижень видно, і головне не помилитися. Що арт-дилер, що галерист, повинен зійтися з художником, як люди сходяться, щось одне в одному повинно чіпляти, мусить бути взаєморозуміння, чим ти в житті захоплюєшся, читаєш ті ж книги, дивишся те же кіно, як хобі це все десь має перетинатися. Інакше, якщо не відчуваєш художника, навряд чи вийде взаємодія. У нас таких речей, як бізнес, однак ще не відбувається. Завжди треба подивитися хоча б до трьох років, які виставки, що у художника є, нехай навіть молодий художник, я сам же ж в Академії вчуся, і скільки разів ходжу по майстернях і дивлюся, що вони роблять, прошу показати свої чернетки, дивлюся постійно замальовки, дізнаюся, що вони думають. Зараз знайшов одну людину, яка робить пейзажі: Андріївську Церкву, Печерську Лавру серію не салон, по-сучасному зроблено, думаю, у нього буде майбутнє, але мало таких, шкода. Насправді це дуже важко. І навіть молодим художникам не можна щось радити, бо порадою можна йому життя зіпсувати, треба щоб у нього поштовх творити йшов зсередини. Тільки так.

Ви сказали, до трьох років. На арт-ринку це вважається великий термін?

Не великий, але за три роки можна подивитися, які відбуваються у художника виставки, які події у нього в житті, які він робить проекти. Якщо три роки нічого не відбувається, то, напевно, ми нічого не побачимо.

А взагалі, ви дружите з художниками, з якими працюєте?

Так, я з усіма дружу. Так склалося в житті.

Це допомагає просувати художника?

Справа не в просуванні. Це неординарні люди. Коли в 1999-му році познайомився з Ройтбурдом, Криволапом, Тістолом я дивився на них як на людей не з цього світу. У них все по-іншому. На що не подивись. Елементарне питання, що стосується життя, звичайна людина вирішила б так, а у художників зовсім інший підхід, простіше, бо все пов’язано з мистецтвом. І потім починаєш їхній світогляд розуміти, коли вже з ними дружиш, коли часто літаєш на виставки, на заходи. Дилер, галерист є посередниками між художником та колекціонером, який формує собі колекцію, і якщо ти художника не знаєш, ти не можеш донести його ідею колекціонеру. Треба дуже сильно розбиратися в тому, що робить художник, яким ти займаєшся.

Хороші взаємини завжди допомагають…

Дуже допомагають, тому що ти знаєш всі секрети робіт. Деякі художники не дуже хочуть розповідати, відкладають на потім, деякі конспектують… У Тістола талмуди конспектів. Це дуже важливо, чому він так працює, і чому до нього ця думка прийшла, ця зарисовка. Я хочу все це видати ще на якийсь ювілей. Це дуже цікаво! Прийшли, подивилися пальма. Що для тебе пальма? Я і сам можу намалювати всі ж так говорять, що там особливого? А Тістол стільки вклав енергії, емоцій і філософії своєї, що потім розумієш, чому пальма.

Ці конспекти можуть йти як додаток?

Може йти до його теми, до його розкриття, до того, що він взагалі робить протягом життя. Це дуже важливо і цікаво. Спочатку колекціонер хоче мати десять художників, десять картин, приємно створити якусь колекцію. Тому цікаво, що художник робив в 90-і, що він робив в 2000-і. А для цього що потрібно? Якась література, якийсь каталог, поговорити з художниками, тому що зараз найкращий час збирати сучасників, бо вони всі живі. Можна в будь-якому варіанті звернутися і до них піти.

А продажем їх рукописних текстів ви не займаєтеся?

Рукописних немає. Потім вже як книгу будемо видавати. Збірник довго робиться, треба поставити програму з приводу ілюстрацій, текстів, щоб людина розуміла чому і як. Потрібен грамотний укладач, це як документи.

Хто основний покупець українського мистецтва і наскільки воно зрозуміло простій людині?

Ринок як бізнес працює де? Де є середній клас і вище. Зрозуміло, що у нас постійно відбуваються революції, зміна влади і від цього залежить ринок мистецтва. Якщо у людей немає часу про це думати, а треба про інше думати, шукати роботу і інше, то відбувається деформація початківця арт-ринку, зародка, тому тут або середній клас або вже клас багатих, у кого є гроші вільні, які подорожують, дивляться на сучасне мистецтво Заходу. У них за кордоном є знайомі, які теж колекціонують, ті приїжджають сюди і хочуть українське мистецтво і починається історія колекціонування.

Ви говорили про підвищення популярності. Якими методами можна підвищити популярність художника в Україні?

Що в Україні, що на Заході, потрібні виставки, і не просто презентувати там наше мистецтво, а робити грамотні проєкти з історичної точки зору і в сучасний світ перейти плавно і показати наш зріз,  створювати каталоги. Дуже багато складових. Ми мусимо бути присутніми на ярмарках, на виставках міжнародних, але найголовніший меседж держава, яка стоїть біля рупора. За що ми воюємо? Земля. Земля є у всіх. А ми воюємо за культуру. А це дуже важливо. У нас культура з Давньої Русі і розповісти є що і кому. Зараз виходять фільми, нові історичні книги, дуже важливо нашій молоді це показати. Ми, Україна, дуже сильна країна, і ми повинні цим пишатися, тому що є що показати. Культура, автентика все своє, все створили ще при Ярославі Мудрому… Я вважаю, що новому поколінню слід показувати, відкривати нашу країну. В цілому, зараз професія мистецтвознавця не дуже популярна, але ви ж пішли вчитися. Не знаю, чи принесе вам це грошей, але ви однак пішли вчитися. І багато мистецтвознавців, наприклад, Олена Марценюк, яка зараз живе в Америці, дехто в інших країнах,  працює там, але вони однак допомагають нам, ми завжди домовляємося, щоб зробити якісь виставки, міжнародні проєкти.

Чи достатньо нашої освіти, щоб відбутися в міжнародному середовищі?

Ні, не дуже. Найголовніше, що дає Академія, і чому я сам туди пішов: там є той кістяк вчителів, який ще залишився зі старої школи. Їх цікаво послухати, ти однак читаєш книги, це одне, а коли ти вживу спілкуєшся з учителем інше. Я багато подорожував, був в музеях, на міжнародних подіях, все це бачив наочно. Коли ти проходиш за підручником, ти розумієш історію цивілізації. Зараз ви це вчите, а потім, коли на практиці будете подорожувати, їздити по всьому світу, ви все це побачите і скажете дякую. Єдине, що на арт-менеджмент треба додавати більше інноваційних підходів, як це «Кама» робить, молодих вчителів брати навіть з Заходу. На Академію гріх скаржитися, їй все ж 100 років, вважається одним з найсильніших навчальних закладів. Там є дуже хороші книги в бібліотеці, не знайдеш такого навіть на антикварному ринку.

Більше потрібно прикладного?

Треба більше запрошувати молодих людей-менеджерів ще й з Заходу, щоб були ще якісь курси по арт-менеджменту. Я читав на п’ятому курсі лекцію. Я вважаю, що Академія один з центральних закладів, і держава повинна показувати хто в ній вчився, це дуже важливо навіть для молоді. Цікаво,  які художники, які вчителі були. Звісно, там не все добре, поки грошей немає, поки війна у нас йде. Я всім завжди раджу, що в нашу Академію треба обов’язково йти і провести інновацію в плані нових предметів, лекцій, яких раніше не було. Вчителі дуже цікаві, на лекції ходив із задоволенням. Я знав, що у мене два тижні, намагався нікуди не виїжджати з України, ніяких проєктів не робити. Сидиш і слухаєш Русяєву, Міляєву, Петрашика Володю. Є цікаві викладачі. 

Ти відкрив для себе сам нових художників?

Я ж не відкривач, у мене немає такої мети, просто більше допоміг комусь просунутися. У будь-якому випадку я завжди знайомлюсь, переглядаю, що б цікаво було.

Ти ще не ризикував взяти з нуля художника?

Просто не було часу. Цим треба ще конкретно зайнятися, тому що для цього потрібен час. Не можна кидати щось на півдорозі, і займатися новим. Неякісно робити не можна. Це дуже серйозно, а художник ранима душа. Він може бути невідповідальним, ти повинен бути його поручителем.

Ви, я так розумію, арт-дилерством не планували займатися? Як ви досягли такого успіху? Що головне? Багато людей хочуть таку кар’єру.

Це якщо вважати, що мій досвід це успіх! У кожного з нас є щось в душі, нерозкрите почуття до чогось, і мені пощастило, що познайомився з художником і десь всередині щось відкрилося, тому що у мене і бабуся і дідусь були колекціонерами, якщо у всіх висіли килими, то у нас висіли картини. Це вражало всіх, тому що за радянських часів у всіх були килими. У нас штукатурка ні шпалер, нічого, а просто картини. Це зіграло свою роль на життєвому шляху, дало поштовх до цього. А коли тобі подобається, ти любиш, і живеш цим, то все виходить. Це не бізнес, це моє захоплення, це моє хобі, моє життя. Моє життя мистецтво. Мені подобається, я так живу, це мій світ. Якщо так, тоді все зростається і виставки, і популярність і все інше. Справа не в популярності. Я бачу потенціал наших художників, і десь хочеться позмагатися із Заходом, довести, що ми сильні, ми входимо в десятку кращих, ми не пасемо задніх. Наше мистецтво має своє коріння. Пройде ще років двадцять, прийде новий вид мистецтва в комп’ютерах, а однак людей, яких цікавлять картини, не бракуватиме. Я спілкувався з колекціонерами в Америці, в Мексиці, в Майямі, вони приходять, до полотна, адже пахне фарбою, це ж живе дерево в підрамнику. Що дорожче емоцій? Нічого нема. Три найголовніших складових в сучасному мистецтві і взагалі в бізнесі: ліквідність, емоції і, звісно, розрахунок, де ти розумієш, що завтра або через десять років мистецтво буде коштувати більших грошей. 

Я зараз читаю дуже хорошу книгу про Третьякова, як він збирав колекцію, як він поводив себе серед російських художників, адже він підтримував в основному російських художників, якщо сім’я Морозових і Щукіна більше імпресіоністів збирали. Завдяки Воллару. Я вважаю, це великий арт-дилер, тому що він зміг показати правильно, зумів якось підкупити фабрикантів і Щукіна, і Морозових, і вони почали збирати серйозні колекції, почали розбиратися в мистецтві. 

Третьяков писав, що ніколи не можна розраховувати на інвестиції, а якщо через десять років тобі кажуть, що це коштує вже не тисячу, а дві, тоді тобі двічі пощастило. Ніхто з них ніколи не розраховував на інвестиції. А ми зараз на цьому простому прикладі бачимо, які ціни сформувалися, який попит на мистецтво, яке вони почали збирати. Я вважаю, що найголовніше: повинні бути емоції, флюїди. Здається, що це банальні речі, але якщо немає любові до художника, до того, чим ти займаєшся, як і в бізнесі, якщо це моє, і хоч воно може приносити менше грошей, але це більше задовольняє, ти цим живеш. 

Ти арт-менеджер, арт-дилер, працюєш в галереї, робиш виставки, зрозуміло, спочатку треба отримувати якусь зарплату, треба за щось жити, а далі ти розумієш, як це можна розвинути. Коли ти будуєш плани на три роки, а через півроку відбувається те, що ти навіть не планував це своєрідна доля і любов до цієї справи і її правильне розуміння. 

Ти цікавишся, у тебе жага до знань, ти починаєш читати і щось звідти брати. Головне правильно представити художника. Художник начебто великий, такі речі робить, а щоб це представити правильно, для цього потрібен вже мистецтвознавець і добре, що є така професія мистецтвознавець-менеджер. 

Треба правильно все робити, підходити до справи з історичної точки зору. Людина, яка має гроші розумна, вона освічена, щось бачила вже, а коли ти зрозумієш, до чого ти йдеш, і як правильно показати художника, тоді ти на коні. Провідники це галеристи і дилери, і вони дуже допомагають художнику. Ти повинен бути сумлінним і повинен розуміти, що стосунки мусять бути цивілізованими і прозорими. Один раз ти обдурив галериста, продав без нього, він нічого не отримав, а далі що? Більше з тобою галерист працювати не стане. Київ і взагалі світ дуже маленькі, приїжджають всі знайомі, один одному щось сказав і все.

 

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.