Меню

(R)EVOLUTION

Сьогодні о 18.00 в НХМУ (Київ) відкриття фото-проекту Еріка Буве (Франція).

 

Я фотограф.

Фотографія свідок.

Фотографія служить Історії.

Фотографія дозволяє пам’ятати.

Цей день, 20 лютого, переломний день, я буду пам’ятати. 33 роки я висвітлюю події, більшість із них – історично значущі. В моїй пам’яті – жінки і чоловіки всіх рас, релігій, верств. Бо місце не важливе, важливі люди, які повалюють владу, здійснюють революції.

Мої знімки – про людей, яких я зустрічаю. Я хочу бути серед них – тільки  так я зможу їх зрозуміти, тільки так я стану для них своїм, попри те, що роль журналіста – залишатись неупередженим.

Я всього-на-всього людина. Я просто фотограф. Я свідок безумств на цій планеті.

Тут, в Києві, я бачив безглуздя вбивств, я бачив гідність людей, які помирали мовчки. Я бачив і день після – народ Майдану не святкував перемогу. Причина тому – десятки загиблих.

Віднині мене супроводжуватимуть люди, які загинули там, нагорі, над площею, за готелем «Україна», при вході в метро…

Я хотів показати цю виставку в Києві не зволікаючи.

Це – моя пошана і пам’ять про цей історичний день, оповідь про те, що сталося між 8:15 та 11 годиною 20 лютого.

 

Розповідь Еріка Буве французькому журналу про події в Києві

«Київ. Події, що сталися там в січні й лютому, з репортерської точки зору доволі «зручні», дуже фотогенічні й відбуваються недалеко.

Вони значно доступніші за висвітлення будь-якого іншого складного конфлікту – у відстані, небезпеці й витратах. «Зручні» –  оскільки, фотографуючи вдень, можна випити чаю, погрітися в кав’ярні, а ввечері нормально поїсти, нормально виспатися, просто прийняти душ в пристойних умовах (а це велика рідкість, не буду розписувати різні африканські та чеченські поневіряння, чи піший перехід через гори в Афганістані взимку).

А ще – вам тут раді, а так буває не завжди! Висвітлення деяких конфліктів вимагає крайньої делікатності, бо ворогуючі сторони не бажають демонструвати цілковиті жахи.

Українці з Майдану були дуже привітні з кожним, хто мав при собі фотоапарат, мікрофон, камеру чи просто записник. Щодо фотоапаратів – купа часу йшла на те, щоб зробити знімок без «я-теж-фотограф» в кадрі. Бажання молоді працювати і пробиватися – природне. Але псевдо-фотографи, чи туристи, чи «ми заскочили на вихідних подивитися і запостити в мережі фотки з Майдану» (ось воно, марнославство!), чи просто любителі полоскотати нерви… Ми обговорювали це в своїх репортерських колах: такі «глядачі» – продукт епохи, вони нагадують сарану і, на жаль, шкодять нашій професії.

Те, що я не приїхав раніше, пояснюється просто: потрібно було викроїти бодай 600 євро, а їх просто не було. Тому я спостерігав за подіями здалеку і мовчки терзав сам себе.

На початку лютого один з моїх колишніх стажерів покликав мене із собою – він знайшов спонсора! Мене вже не раз запрошували мої вихованці, оскільки я вже 12 років веду майстер-класи (на яких побувало понад 500 людей) і маю певну репутацію. Зазвичай я з різних причин відмовлявся. Але цього разу згодився. Ми їхали на 4 дні, але я поставив умову: якщо ситуація погіршиться – Грегорі не виходитиме зі свого номера, і я відішлю його першим можливим рейсом.

Ми провели ці дні в зйомках, редагуванні, порівнянні точок огляду. Я не відпускав його ні на крок. До речі, мене потішило, як виросла майстерність Грегорі.

Шкода, що не всі знімки вийшли, частину було зіпсовано. Менш з тим, ми поверталися, дуже задоволені і поїздкою, і спільною працею.

А кілька днів потому напруга в Києві почала зростати. Цього разу на моє прохання допомогти відгукнувся Paris Match, як це вже бувало не раз.

Від спокою в Києві не залишилось і сліду. Міліція повернула собі частину позицій. Атмосфера – як у місті, де йде війна. Наступного ранку по приїзді, о 8 ранку барикади огорнуті димом від палаючих шин, частина площі у напівмороці. Люди налаштовані войовничо, летить бруківка, від оглушливих вибухів гуде у вухах. Чути постріли, але незрозуміло, звідки. Раптом барикади відкриваються, і люди з Майдану кидаються вперед. Це небезпечно, вони опиняються на відкритій місцевості, беззахисні. Люди рухаються сотнями. Чорний дим огортає все, численні вибухи, падають перші поранені. Потім перший убитий, другий… Стрільба стає жорстокою, прицільною. Зверху сходів відкривається величне і жахаюче видовище. Людське море в русі, і це – рух Історії. Народ веде битву за свободу. На моїх очах розгортається революція…».

бачите помилку, пишіть сюди
Поділитися сторінкою