EN

ОФІСИ

Вінні Костянтинович Реунов (Київ) обговорює офіси нового типу з експертом з урбаністики Євгеном Мінком.

Євген Мінко та Вінні Реунов в сюжеті про: 

Вінні Реунов: З офісами у мене зроблений проєкт, тому що в класичній сучасній культурі протиставляється робота в офісі і робота музиканта, що на мій погляд, звичайно ж, виглядає одностороннім. Сучасний художник намагається розробляти і знаходити нові джерела гармонії і задоволення. Багато людей змушені працювати в офісі, і це не вважається задоволенням. 

Є художній проєкт, який дозволяє повернути таким чином, не всі умови повернути, але якісь умови роботи, щоб вони приносили задоволення, то це завдання художника, я вважаю, досить продуктивним. 

Щоб далеко не ходити, у мене для Києва розроблено проєкт — «офіси». Як ви розумієте, я вільний і у мене, як у справжнього інтелігента, є комплекс вивільнення, не у всіх він є. У мене завдання зробити комфортною ситуацію для себе самого. Я сам є те, що я бачу. Якщо я бачу себе в офісі, що людям в офісі комфортно, значить мені комфортно. 

У мене є проєкт, як би офіс зробити привабливим. Американці займаються серіалами, у них в цьому сенсі геніальна культура офісу, де вони ходять, говорять — це абстракція. 

Я вам скажу, що я художник наступного покоління. Вибачте за нескромність. Це об’єктивно, але таке буває. Це цілком нормально, де відчувається масштаб захвату. Художник працює для того, щоб намалювати картину, або зробити перформанс, або написати книгу, створити музику, показати глядачеві, глядачі це оцінюють, і робить художник це для того, щоб створити гармонійну ситуацію. Я це називаю гармонійною ситуацією. 

Чому я говорю про наступне покоління, бо мова йде про не протиставлення індивідуальності громадському, високе—низькому, це майбутня форма гармонійної ситуації особистості з суспільством. З офісами у мене кілька проєктів. Один з них — для Києва. Офіс на Гідропарку. Напівбізнес—проєкт. 

Є сьогодні категорія людей, яким потрібно лежати, відпочивати, а вони змушені працювати в суспільстві. Є люди, яким потрібно працювати, і немає можливості, умов. І нікому ці проблеми нафіг не потрібні. І нам треба розрулити це. 

Для офісу у мене один з проєктів «Офіс на Гідропарку» для Києва. Це новий формат. Такі соціальні скульптури, що не утопічно, а по-модерністські може бути застосовано. Як це робиться? Виписується проєкт «Офіс на Гідропарку» так, як бізнес проєкти робляться. Є території, є влади, які домовляються. Я оплачую людині, яка бере цей проєкт і його розвиває. Потрібно знайти спонсора. На літо ці офіси здаються просунутим компаніям і люди там працюють — за вуха не відірвеш. Деяким потрібно, щоб було комфортно. В Гідропарку водичка, і тут — комп’ютер. 

Це не буде приміщення, просто простір?

Вінні Реунов: Ні, приміщення, офіс в самому тренді. Пілотний проєкт Київ — місто майбутнього. Чому Київ? Яка різниця, з чогось треба ж починати. Це пілотний проєкт для пострадянського простору.

А ми як би тестуємо на Марс?

Вінні Реунов: Так вийшло, що робити? Тут вийшов Центр, я ж не винен, і ми не винні. Якщо ми не даємо цьому реалізації, краще б цього не було. Гармонійний процес пішов, ще 250 років потрібно буде.

Вибачте, ще 250?

Вінні Реунов: Так, поки це почне все функціонувати. Якщо ця інтрига не починається такими темпами, як йде, це 250 років. Це ж не довго. Доти, поки це буде відчутно. Може процес піде швидше. «Офіс на Гідропарку» — один із серій тих проєктів, які я пропоную в проєкті «Місто майбутнього». 

У нас в Україні ну просто все офігєнно. Ми найбільш просунуті. У мене в руках сама культурна програма часу. Мені вже десять років не дають її сюди поставити, тому що, якщо я її сюди ставлю, у нас пупсики стають найкрутішими. А наші пупсики — найостанніші пупсики в ієрархії. У нас найкрутіший підхід до бізнесу, тому що сюди скинули залишки ідеології, як цигарки, в сенсі бізнес—ідеології, хорошим же ж не поділяться в сенсі — секретами. Весь класичний динамічно орієнтований бізнес — це великі витрати, ти ж вступаєш на чиюсь територію, тобто треба ідеально робити такі ситуації, які розробляють нові місця, супер нові поставки

Нові галузі навіть…

Вінні Реунов: Євгене, Ви торкнулися найправильнішої теми. Зараз вже постіндустріальне суспільство, а ми пропонуємо продукт суспільний — не сервіс, а комфортна людина, тому що нам всім потрібно бути оточеними комфортними людьми. У ситуації підвищеного загального громадського змагання, тобто протиріч — це дуже важко зробити без спеціальних проблем. Це можливо. У нас країна займається виробництвом комфортної ситуації, відповідно, комфортних людей. І можна використовувати український характер — святіший за Папу Римського і попереду паровозного диму. У світі взагалі немає ідеології, я не хочу, щоб зараз це звучало з нашим поняттям ідеології якоїсь односторонньої. У нас фактично немає громадської програми, де значиться, що ми хочемо. Випив горілки і пішов посмажив шашлики. Усе. І це не тільки у нас. Рівень проведення вільного часу на дуже невисокому рівні. І ми повертаємося до проєкту «Офіс на Гідропарку».  

«Офіс на Гідропарку» — це бізнес проєкт. Знаходяться люди, я відпрацьовую ідеї, концепцію. Якщо концепція задовільна — це все відбудеться, якщо це вигадка, ну буває — не вийшло у композитора, що тут такого, ніякого ризику немає. Величезна кількість людей і просунуті компанії муситимуть знімати офіси. І якщо можна буде півгодини спати, і це шалено підвищує продуктивність. Пів години на день. 

У Гідропарку є свої особливості в плані рекреації, тому що там же спортсмени є.

Вінні Реунов: «Гідропарк» в лапках, це можуть бути припарковані баржі, тобто в Україні місця повно.

Але якщо взяти конкретно «Гідропарк», ви говорите, офісному співробітникові отримувати якесь задоволення, там же існує тіньове сексуальне життя. Це буде включено в офіційну програму для тих, хто бажатиме там працювати?

Вінні Реунов: Про сексуальне життя ми не говоримо, тому що це апріорі в кодексі тієї або іншої компанії, по-різному всі підходять. Це, природно, підключається. Як я бачу, це повинно заохочуватися і розвиватися, тому що у нас суспільство побудоване на репресії сексуальності. Сексуальність мусить заохочуватися. Я хочу трохи пожити нормально. В моїй конституції відбувається делегування персональності. Це перша персональність, яку напівделеговно. В цьому є свій комфорт, але є дуже великий мінус, ти ніби йдеш із середньою швидкістю. Якби я міг один, я б уже це все зробив, а так доводиться чекати, поки всі допруть до цієї ситуації, але це такий момент, що останнім заходжу на корабель. 

Коли я це усвідомив, зрозуміло, що життя одного не вистачить, але зараз трохи збільшується швидкість, і може, якимось чином, доплентатись до цієї справи. За однією з теорій у нас у всіх однаковий цифровий порядок отримати задоволення, незалежно від фінансів. Це теоретичний міхур. Він сто відсотків не підтверджений, він резонує і під ним є підстави. Щоб нам помістити себе в комфортну ситуацію, ми повинні жити в комфортно оточеній ситуації людьми, навіть ті, хто не знайомі. Ми робимо місто, беремо Київ і область, оскільки Київ і одночасно провінція, можна собі уявити, як жахливо жити в провінції, тобто Київ — це столиця провінції. Україна — це держава на крижині, на краю, в культурному плані за езотериці ми знаходимося на самому краю. В цьому свій плюс. Як їжачок на фініші. 

В мене є програма, яка наполовину має вже все, що потрібно. Половині треба бігти вперед, половині треба вже отримувати задоволення. Це горизонталь і вертикаль. 

Мене зацікавив аспект краю цивілізації. Чому? Ви мене запитали, де я народився, а я насправді ж народився не в Києві. Я народився в місті Ворошиловграді, якого вже не існує, зараз це Луганськ. Я там не жив, але у мене зі свідомості сталося виміщення, тобто це місто теж адже на краю.

Вінні Реунов: До цього про Луганську взагалі не чули. Як мені здається все йде до того, що буде регіональний лад —  місто і область. Сім’я, як політичний клан, надто мала, щоб створити організацію, а людина — ніщо. А ось формат «місто», яким би він не був і природно область — це формат менеджування, це програма будь-якого міста. Якщо взяти будь-яке місто, ця програма буде навіть допомагати, це буде фестиваль якогось міста, а взагалі у нас буде туризм по районах, розумієш — велике—мале. Розвивати те, як ми живемо.

Тобто атомізація держави неминуча?

Вінні Реунов: Неминуча незалежно від нас. Якщо ми дивимося через 250 років — початок того, що ми будемо, то природно, ми йдемо до товариства взаєморозвитку цілісних особистостей, де попередня культура, як мовна, буде зберігатися, але вона буде носити вже культурний характер, тобто індивідуум — це і є Всесвіт. Початок — Великий вибух, зачаття — це і є Великий Вибух. Ідея — номінувати індивідуальну ексклюзивність кожному. Все крутиться навколо кожного, кожен є віссю Всесвіту і відповідно, кожен крутиться навколо осі. Фіфті—фіфті — абсолютно працює формат. На сьогодні ми тільки намагаємося вивести щось подібне. Якщо виводиться цей формат, то моментально номінується ексклюзивність кожному. Цьому формату дискомфортно бути, але кожен отримує ситуацію ексклюзивності.

Мені здається, це вже ознака нашого часу, найбільші маркетингові стратегії якраз і передбачають створення такої ілюзії для кожної людини вже десятиліттями, наче вона є найоригінальнішою і найординарнішою. У підсумку, що ми отримуємо на виході? Повне нівелювання.

Вінні Реунов: Справа в тому, що наполовину правильний хід. Вся сьогоднішня ситуація однак побудована на «мама, народи мене назад». Я намагаюся провернути все на крок вперед. В основному не прибирати, а додавати. Пам’ятники треба зберігати. Залишити, а поруч поставити щось інше.

А що наприклад?

Вінні Реунов: Не має значення. Що завгодно. Я б сам запропонував, але не хочу відбирати креативи від мене самого в іншому обличчі. Ідея геніальності, її проїхано. Це абсолютно нормальна здатність до навчання, ми просто всі повністю пригнічені, і тягнемо один одного за ноги назад у човен. Сучасні технології, про які ви говорите, це однак другий рівень. Коли розумієш, що дітей не лелека приносив, виникає рівень протиріччя, а ми виводимо на третій рівень синтезу, тоді ситуація провертається. І далі мені цікава буде ваша думка з приводу наступного: ринкові та соціальні відносини людей однак були і на сьогодні ще побудовані на володінні чужим, за рахунок якого можна працювати. Раніше всі війни було побудовано на тому, що був чужий. Зараз, з усвідомленням глобалізації, ми розуміємо, що чужий — це наш хвіст, тобто кінець чужого. Кінець епохи протистояння та агресії. На мій погляд буде відбуватися перетрансформація відносин.

Я думаю, так, це пов’язано з тим, що ресурси виснажуються. Все менше грошей і власне природних ресурсів з точки зору на одну людину.

Вінні Реунов: Те, що Ви говорите, правильно, але трохи навіть навпаки. Всього цього вистачає. Найголовніший ресурс не використовуємо, на 96% нашої соціальної енергії витрачаємо на нейтралізацію один одного. Це основний ресурс. Тобто все, що ми маємо, це ці пару відсотків. Якщо зараз пів відсотки з цього виділиться, це прискорить процес. При установці цієї програми почнеться колосальне вивільнення соціальної енергії. Це навіть не працегодин. Ми пригнічені психічно, нічого не можемо робити. Нема соціальної установки і ми пригнічені. Ми навіть народжені в цій пригніченості.

Цікаво, що Ви згадали цифру 96%, тому що саме 96% жителів Криму нібито проголосували за його приєднання до Росії. Як Ви вважаєте, це пряма паралель?

Вінні Реунов: До цього я говорив — 95, я прослуховую дискурс, останню наукову базу, і 96% — це саме чорна енергія. Вся видима енергія — це 4%. У мене було враження, що це фантастика, я пам’ятаю, мені ще бабуся це розповідала, а зараз виявляється, я прослухав серію з різних джерел, бо чисту інформацію вони теж не дають, бульбашки тільки пускають… Це усе реально, проходить на рівні Нобелівської премії, треба робити поправку, але в цілому це така інституція, яка сама себе контролює. 

Вся ідеологія компанії однак побудована на залишках протиборства, те, що ми успадкували з біологічного досвіду, коли ми з лісу вийшли, чому тварини так мало живуть. Тут нічого робити не потрібно. Процес пішов сам собою. Знайдено, що цивілізація, наше суспільство — Соляріс, організм, де Гайден керується принципом комфортного проживання. Ми всі — окремий організм, і ми змушені бути комфортними, хочемо ми цього чи ні. А щоб бути комфортними, ми повинні бути в оточенні комфортних самі себе.

Зачекайте, небезпечний момент, мені здається, ми змушені бути комфортними? Це виходить вже новий рівень тиску якийсь.

Вінні Реунов: Коли я сказав змушене — це поетична сентенція. Мало того, що ми хочемо, ми змушені. Це такий собі закон природи, хочемо ми того чи ні. Я працюю з бульбашками, науково, оскільки працюю з незнанням, створюю версії, які намагаюся тестувати, бо ми вивчаємо те, що не можна підтвердити — майбутнє, надто багато щастя, і сьогодні можна вже почати консервувати невеликі невдоволення — дискомфорт, і в майбутньому це буде такий вінтажик. Смак насправді — подразник, будь-яке смакове відчуття — це так чи інакше — подразник.

Тобто можна сказати, що якісь страждання, які зараз задаються щоденною буденністю, будуть коштувати грошей?

Вінні Реунов: Насправді гроші теж не реабілітовані. Так, в форматі можна буде сказати, що це буде коштувати грошей навіть в найближчому майбутньому. При всьому розумінні того, що буде, ми зобов’язані розміщувати себе в комфорт, в якомусь сенсі це наш навіть обов’язок. Обов’язок використовується як художній термін. Моя спеціалізація — сучасний художник, тому що сучасне мистецтво відрізняється від класичного. Класичне підтримує досягнуті гармонійні ситуації, а сучасне мистецтво або модернізм намагається вишукувати нові, види красивості нові, види некрасивості, чи то новий вид звуку, чи то соціальної ситуації. Поки є незадоволення для нас — це клондайк, завтра їх вже не буде, хочемо цього чи ні. Можна почати всім жити в Києві. Я на жаль, змушений це говорити, я — перша людина, якій це не потрібно, я змушений лізти туди. Так вийшло, що в якийсь час я пішов з великого професійного мистецтва і почав просто жити своє життя, використовуючи мову сучасного мистецтва для свого ж креативного світу. Я хочу поставити програму художникам і культурним діячам, бо ми всі дуже сильно центрично орієнтовані на те, щоб зрубати куш. Це зможуть якісь пару відсотків, решта буде змушеною жити незадоволеними. Навіщо? А якщо ми орієнтуємося на новий формат мистецтва — у мене це окремий проєкт зі своєю технікою виконання для своїх друзів, які і приносять великі фінанси. Знову ж автоматизація персонального простору. 

Повернемося до Гідропарку. Для Києва ми робимо бізнес—проєкт, цілком реальний проєкт. Знаходиться людина, компанія, хто цим буде займатися, вони будують серію цих офісів, до цих офісів я ще поставляю те, як це все культурно зробити. Це база, але я ще буду розробляти пакет, як ним ще користуватися.

(записано в мае 2014 г. в киеве)

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.