EN

ПРО ПРОРИВ

Леонід Войцехов (Одеса) про кризу в сучасному мистецтві.

Леонід Войцехов у сюжеті про: 

Дуже б хотілося прориву, але таке от враження, що ніхто не готовий до цього прориву. 

Ось я останній раз був у Арсена в гостях — ми з ним давні приятелі ще з юності — він мені показує пачку (він же хлопець робочий, плодовитий) показує пачку фотографій за останні там… роки 3 не бачились. 

Я йому кажу: «Арсене, ну це ж, по суті, — маньєризм, сучасний такий».

Він образився, так надувся, так напружився, я кажу: «чого ти напружився, а що я повинен був тобі сказати що це — просто нестерпний кайф?»

 

Це ж ніяких проривів, нічого нема. Ніщо не проривається. Знову ніби вперлися в площину. Якщо по-чесному, я не бачу реального прориву, я думаю про нього, але нічого не можу, ось. Ну зараз тим паче, у зв’язку з поглибленням кризи, і тим паче, вже всім зрозуміло, що криза не закінчується, а лише поглиблюється,  і пішов наступний виток, це ж зрозуміло навіть не професіоналам якимось, економічним аналітикам. 

Вже зрозуміло що художник просто навіть для того, щоб вижити, повинен знову повернутися до картинки. До картинки або  комерційної скульптури. Тобто ця ситуація, як в Маяковського: «за що боролись, за що царя звергли, навіщо погнали пана Рябушинського». Оце ось дивишся на теперішню всю ситуацію в Києві, в Москві, в Пітері — просто незрозуміло, з чим боролись, чому тельняшки рвали на грудях, заради чого ми це робили? Щоб зараз знову писались картинки, щоб головним художником був Ройтбурд? Для чого ми це все робили, оці перформанси, акції, весь цей концептуалізм, для чого ми намагались вирватись з цього, якщо ми знов повернулись на круги свої. 

(Записано в вересні 2013 р. в Одесі)

МІТЄЦ надає майданчик для вільного висловлювання, але залишає за собою право не поділяти погляди героїв порталу.