МІСЦЯ НЕСВОБОДИ

19225963_10154481583236898_8627440285363451997_n

До 9 липня у просторі VCRC можна подивитись виставково-дискусійний проект «Місця несвободи».

Від організаторів:

Обмеження свободи держава використовує водночас як інструмент покарання, виховання, лікування і турботи. Закритими закладами є не лише колонії, слідчі ізолятори, тюрми, але і дитячі будинки, окремі лікарняні заклади, військові частини, будинки для літніх людей і навіть транзитні зони аеропорту. Нерівність наглядачів та підопічних виглядає природною, для тих, хто знаходиться по цей бік паркану. Ми майже нічого не знаємо про життя “там”, бо ув’язнені, які наважуються скаржитися на умови утримання чи поводження з ними співробітників пенітенціарної системи, — можуть бути покарані з подвійною силою. Психічно хворі, яких визнано недієздатними, втрачають свою суб’єктність, а значить, написати скаргу на опікуна може тільки сам опікун. Літні люди в спеціалізованих закладах залежать від санітарок фізично та подеколи й економічно. Ув’язнені, позбавлені можливості припинити тортури та вимагати законних людських умов свого утримання, змушені оголошувати голодування, різати вени, а втративши надію — іти на самогубство.

У 1987 році в УРСР було ратифіковано “Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання”. У 2002 році до неї було додано Факультативний протокол, що передбачав впровадження Національного превентивного механізму (НПМ), основна ідея якого полягає у запровадженні системи регулярних незалежних відвідувань моніторами НПМ місць несвободи, що мають здійснюватися без попередження адміністрацій і передбачають право на документацію побаченого. В Україні Факультативний протокол було ратифіковано у 2006 році, і тільки в 2012 на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини було офіційно покладено функції Національного превентивного механізму.

Відтак, монітори НПМ, отримавши мандат на відвідування місць несвободи, стають медіумами з по-той-бічним життям. Але і їх свобода дій виявляється обмеженою: побачене під час візиту має бути представленим у формалізованих звітах, на фотографія не повинні розпізнаватись особи, голоси мешканців тих чи інших закладів можуть бути зафіксованими лише у вигляді скарг відповідного формату. Формальні етичні вимоги, з одного боку, зрозумілі та виправдані, з іншого- цілковито знеособлюють побачене у місцях несвободи: лабіринти приміщень медчастин, їдалень, кімнат відпочинку, карцерів, коридорів, душових та вбиралень, подекуди огидно бруді, холодні, вологі, темні та страшні, а іноді абсурдно прикрашені та звично тісні, — у закритих закладах немає місця для приватності. Простори на фотографіях знеособлюють наше уявлення про життя “по той бік”. Подібним чином виглядають листівки “з цього боку”, які зазвичай надсилають ув’язненим на знак підтримки: красиві міста, площі, собори чи інтер’єри, — з ними ми ніби намагаємося передати частинку щастя з “місць свободи”. А тому порожні простори на листівках — це нагадування про те, що у місцях несвободи народжуються, живуть і помирають такі самі люди, як ми.

Кураторки – Наталка Нешевець та Руслана Козієнко

Дизайн – Оксана Брюховецька

Години роботи виставки: вівторок – неділя, 13:00 – 20:00. У понеділок виставка не працює.

бачите помилку, пишіть сюди