БІЛЬ БІЛИЛА

До 27 лютого в «Я Галереї» (Київ) можна подивитися виставку Альбіни Ялози (ХарківКиїв).

Кураторський текст:

Відколи художники відокремилися від гільдії лікарів і аптекарів, заснувавши власну інституцію – accademia del disegno, що виразно відрізняла їх від усіляких цілителів, відтоді біль є невловимою темою мистецтва. Тільки-но таке відмежування прийнято, біль перетворюється з фізичного на душевний неспокій, що постійно уникає будь-якої точної форми вираження. Завдавати чи терпіти, тужити, відвертаючи страждання чи піддаватися спліну – висловлювання про біль набуває ясності лише у вигляді: «…я говорю: “Я відчув біль у руці» – без того, щоб усвідомити місце болю якимось іншим чином (скажімо, за допомогою зображення)»*. На що тоді здатне зображення?

У новому проекті Альбіна Ялоза повідує про біль друком на хустках, що виводить її у додатковий нестійкий, проте вже добре відомий художниці, простір – поле релігійного мистецтва. Після виставок «По той бік» (Я Галерея, Київ, 2014) і «Високий друк» (Галерея сучасного мистецтва УКУ, Львів, 2015; Чернівецький обласний художній музей / Галерея «Sweetарт – Знання», Чернівці, 2015), в яких Ялоза пропонувала власний погляд на центральні євангельські сюжети, послуговуючись зворотними сторонами і вцілілими фрагментами дерев’яної скульптури у якості прообразів, мисткиня зміщує центр уваги – з канонічного корпусу історій на побутове християнство. У ситуації сучасного мистецтва, де «релігійний зміст роботи ігнорується або списується як дещо настільки особисте, що немає сенсу про нього говорити»**, Ялоза приховує, виокремлює і розділяє складові цілісного образу так, що його – цей релігійний зміст – за потреби можна лишити непоміченим. Проте він там є.

Прототипами відбитків, надрукованих на хустках (кольорових і білих) і папері (білим по білому), слугують ex voto та елементи середньовічної символіки. Вотиви вперше з’явилися у роботах Ялози на виставці німецько-українського проекту «На перехресті» (будинок мистецтва Schafhof, Фрайзінг, Німеччина, 2016). Від кам’яних частин тіла, що приносилися у храми Асклепія, до сучасних фігурок і зображень зі зверненнями до святих – це предмети, які матеріалізують розповідь про біль у максимально конкретній формі: очі тримаються на нервах, як химерні квітки рослини, дякуючи за зір; вцілілі вуха вслухаються один до одного тощо. Тоді як середньовічні символи, які отримують точне значення лише в контексті, виведені у самодостатню позицію, опиняються у підвішеному стані. Так само кольори барвистих хусток далекі від точного значення, відсилаючи, врешті-решт, лише до співіснування поп-арту і народно-ужиткового мистецтва.

Для всіх складових – хусток, вотив, фрагментів, кольорів – підготовлено інший контекст. В експозиції хустки ховають «знайдені об’єкти» – фотографії, гравюри, рентгени, закони, газетні шпальти, книжки і казки. Всі вони промовляють про особистий біль або є спробою порозумітися із досвідом суспільної історії болю, що постійно вертається – через архівні речі художниці, графіку Зіновія Толкачова (книга «Освенцім», Київ, «Мистецтво», 1965), Миколи Попова (Валентина Рубан «Микола Попов», Київ, «Мистецтво», 1985) і Володимира Куткіна (Ігор Бугаєнко «Гравюри Володимира Куткіна», Київ, «Мистецтво», 1968). Тож хустка дає одразу три способи бачення: пред’являє нанесене зображення на поверхні, спонукає до відкриття вкритого об’єкту й, насамкінець, відсилає до голови, на якій за призначенням, у «природних умовах» має знаходитись. Найзапекліше відбувається під покровом.

В усій повноті експозиція – нарис можливого схоплення болю в образі, непроста відкрита структура, відправна незавершеність якої очевидна і спостерігачу, і художниці. Глядачу запропонована багатовекторна траєкторія для самостійної вдумливої зборки. Начебто саме на цей випадок тлумачний словник подає до слова «біль» приказку: «По горі ходила, біль білила».

Борис Філоненко

Куратори — Павло Гудімов, Борис Філоненко

бачите помилку, пишіть сюди