ПРОЕКТ МОЛОДЫХ ХУДОЖНИКОВ


До 20 июля в ART 14 gallery (Киев) можно посмотреть выставку графики Александра Богомаза (Житомир-Киев) и керамики Светланы Шоломицкой (Киев).

 

Текст галереї:

Спільна виставка двох київських художників виникла завдяки кураторському задуму Катерини Борисенко поєднати в одному просторі здобутки їхньої творчості. Експозиція відкриває глядачу імена молодих митців і висвітлює деякі нові тенденції художнього життя Києва.

Кераміка Світлани Шоломіцької (Світлана Шоломіцька) особлива. Мисткиня додає до заздалегідь відомих речей (ваз чи тарель) навмисно створені «недоречності», так би мовити нашаровує свої почуття на стандартні форми. У деяких творах емоційна експресія навіть перевищує «правильність» форми, яка представляє функцію речі. Так з’являється асиметричний посуд, надлишок фактури на поверхні. Це чудові символи складного балансу творчості і функції – фантазії і буденності. Поринути у світ почуттів спонукає глядача і обрана мисткинею естетика нон-фініто: неконтрольовані автором тріщини (крокелюри), що з’явилися завдяки особливостям обробки кераміки. Це співпраця автора і матеріалу, що ілюструє співтворчість задуму і випадку, людини і природи.

Графіка Олександра Богомаза (Олександр Богомаз) дивує своєю багатошаровістю: в ній співіснує творення і руйнування. Перший шар творіння асоціативно апелює до модернізму, якому притаманне структурне мислення. Не випадково Р. Краус пише, що улюблена композиційна структура більшості модерністів – це сітка. У їй, наче у таблиці, систематизовані роздуми і почуття. Кожен може пригадати картаті структури П. Мондріана, П. Клее або фасади будівель ХХ ст.
Але О. Богомаз створює структури задля того, щоб додати зверху ще один шар – руйнування. Проте це не тотальна руйнація, як от розрізання чи спалення твору (що теж траплялося у модернізмі, особливо у поставангардизмі 60-х). У О. Богомаза це руйнування заради формування нових емоційних сенсів. Така поетика наближається до добре відомої, завдяки Ж. Деррида, деструкції, тобто до практик доби постмодернізму. Завдяки цій багатошароворсті, виникає і головна риса привабливості творів, бо вони демонструють глядачу, як автор балансує на межі визначеності та хаосу, логічної побудови композиції і спонтанної експресивності. Важливу роль відіграє у графіці О. Богомаза естетика нон-фініто, яка досягається неконтрольованою енергією автоматизму рухів олівця (автоматизм «живопису дії»).
Отже у творах представлених на виставці є чимало спільного. Навіть попри те, що вони виконані у геть різних матеріалах – графіка і кераміка. Обидва автора працюють на перетині двох стихій: Творення і Руйнування; двох витоків: аполонічного і діонісійського. Обидва автора, так само підсвідомо, як, водночас, натхненно, демонструють неможливість і небезпеку перебування смертній людині у доброму розумі поміж згаданих вищих стихій. І тому вдаються до естетики нон-фініто, яка дозволяє не аналізувати, а розмовляти візуальною мовою емоційних натяків, що складена з абетки випадковостей запозичених у самих стихій.
Гліб Вишеславський.

бачите помилку, пишіть сюди